Це дозволяє поновитися до обраної бригади зручно і швидко, уникаючи зайвого клопоту та неприємної бюрократичної тяганини. Про це в коментарі АрміяInform розповів військовослужбовець 46 окремої аеромобільної Подільської…
Полк протиповітряної оборони «Аквіла» 3 АК став одним із перших підрозділів Сухопутних військ, що фактично формують нову модель прифронтової ППО.
У дуже короткий проміжок часу тут не лише розгорнули ешелоновану систему прикриття військ на понад 150 кілометрах фронту, а й масштабували застосування дронів-перехоплювачів, створили суцільне радіолокаційне поле у своїй зоні відповідальності та довели ефективність нових підходів у боротьбі з російськими повітряними цілями.
Про розвиток корпусної ППО, трансформацію мобільних вогневих груп, переваги дронів-перехоплювачів і виклики сучасної повітряної війни АрміяInform поговорила з командиром полку ППО «Аквіла» Третього армійського корпусу Максимом Зайченком.
Пане Максиме, полк ППО «Аквіла» Третього армійського корпусу сформувався достроково та в стислі терміни. Зараз ви працюєте як перший ешелон загальнодержавної протиповітряної оборони у своїй смузі. Ваш полк — перший серед армійських корпусів Сухопутних військ, які мають власну лінію прямого боєзіткнення з противником на 150 км. Розкажіть, як вдалося створити так швидко такий військовий організм? Які були труднощі за цей час?
Дійсно, етап масштабування від рівня зенітного дивізіону 3-ї окремої штурмової бригади до окремого підрозділу корпусного комплекту ми пройшли не просто швидко, а першими і єдиними серед корпусів, які тримають безпосередню лінію бойового зіткнення.
Це перший армійський корпус на фронті, який має свій зенітний полк. І це пов’язано з тим, що ті дії (і оборонні, й наступальні), які ми здійснюємо в операційній зоні — активні. Тому в межах корпусної реформи наш комкор Андрій Білецький поставив конкретні завдання всім ланкам, і я отримав завдання формувати полк, незважаючи на бюрократичні процеси. Перед цим ми вже пройшли етап становлення окремої військової частини: спочатку стали окремим зенітно-ракетним дивізіоном, за максимально стислі терміни укомплектували підрозділ і особовим складом, і озброєнням, отримавши відповідні директиви на розширення.
Зауважу, що жодного дня з моменту, як ми зайшли ще у складі 3 ОШБр на Харківщину, мій підрозділ не покидав район виконання бойових завдань. Ми знаходили різні формули, але мої бійці не виходили на відновлення чи інші процеси, які потребували би виведення особового складу з передової.
Зараз масштабуємося і нарощуємо свої спроможності. При цьому мій підрозділ відповідає за прикриття військ в операційній зоні, протяжністю понад 150 кілометрів по фронту, і з відповідною глибиною, яка додалася нам як підрозділу. Адже ми прикриваємо як підрозділи першого ешелону, так і тилові райони операційної зони, це понад 100 кілометрів.
Також у нас додались ешелони і по висоті. Так, висотні ешелони залежать від засобів — раніше в нас були більш обмежені спроможності. Але тепер у нас з’являються відповідні засоби, і ми можемо піднімати нашу «стелю» щодо висоти. Тобто, ми працюємо в тривимірному просторі.
То ваша ешелонованість роботи — це фактично 3D-вимір?
Саме так. Ширина фронту, глибина бойових порядків, діапазони висот.
Чи можете озвучити, на яких висотах працюєте?
Базова висота класичних засобів зазвичай — від десятків до трьох тисяч метрів. Шляхом застосування БПЛА-перехоплювачів ми підняли цю стелю до понад 5 кілометрів. Також 5000 м вже почали закривати завдяки зенітним ракетним комплексам, які нещодавно прийняли на озброєння.
Серед лінійних сухопутних бригад ви першими почали знищувати «Шахеди» і ввели у штат підрозділи зенітних дронів-перехоплювачів, сформувавши цілі батареї у складі зенітних дивізіонів бригад. Як ви оцінюєте ефективність дронів-перехоплювачів?
Такі підрозділи ми ввели у відповідь на ту проблему, яка виникла під час масштабування і нарощення кількості засобів повітряного нападу противника в нашій зоні відповідальності.
Я свого часу брав безпосередню участь і в розвідувальній діяльності, і в наступальних та оборонних місіях — тому на собі можна було відчути, що збільшення ударних і розвідувальних безпілотних засобів противника напряму впливає на перебіг ведення наших операцій, штурмового батальйону. Так само це відчувала і бригада, і було розуміння бригадного командування, що треба із цим щось робити…
Тому і рішення про те, що люди з піхоти почали заходити та опановувати нові напрями (такі як ППО чи об’єднана вогнева підтримка) стало логічним саме через усвідомлення прямої загрози.
І ми почали шукати нестандартні рішення. У штурмовому батальйоні ми активно використовували розвідувальні та ударні дрони по наземних цілях. Згодом виникла ідея, що ці ж дрони можуть збивати ворожі «Ланцети», «Зали», «Суперками» в повітрі за умови, що їм треба деякі технічні зміни.
Рішення випрацювали фахівці 3 ОШБр та кількох інших підрозділів, воно почало приносити результат. Далі залишалося питання масштабування і поширення цього на рівні Збройних Сил України. Ефективність БПЛА-перехоплювачів лише підтвердила те, що питання треба розширювати і передавати досвід.
Раніше не було серійних виробників цього виду озброєння. Але результативність БПЛА-перехоплювачів продемонструвала всім, що такі дрони — дієві щодо кількості знищень. Вони є одним з найефективніших засобів ураження повітряних ворожих цілей станом на сьогодні. Інший ключовий чинник на користь дронів-перехоплювачів — їхня ціна. Співвідношення вартості засобу ураження до засобу повітряного нападу склалося так, що наразі або дешевшим є наш засіб ураження, або він співрозмірний із засобом нападу ворога. Натомість ракети ППО дорожчі.
Яка, на вашу думку, ймовірність того, що ефективність дронів-перехоплювачів фактично призведе до поступового зменшення (а в подальшому — припинення роботи) мобільних вогневих груп?
Питання складне і широке. Поняття «мобільна вогнева група» — це не лише кулеметник. Це група, яка може швидко змінити своє місце дислокації і має на озброєнні вогневий засіб (ПЗРК, кулемет чи інші системи зенітної артилерії).
Тобто, якщо усталене сприйняття МВГ — це пікап із кулеметом, то так — зараз результативність, ефективність і доцільність використання саме таких МВГ значно впала. Триває переосмислення того, як саме підвищити ефективність таких невеликих груп із конкретним видом озброєння. І в цьому напрямі теж є зміни — триває опрацювання ідеї трансформації власне гармат і калібрів, бо така зброя має обмеження щодо дальності стрільби і технічних характеристик. Наприклад, великокалібрний кулемет має доволі обмежену дистанцію стрільби. І коли противник почав піднімати «Шахеди» вгору, й вони почали вище летіти, то калібр 12,7 на «Браунінгу» чи ДШК став просто неефективним. Але зенітну артилерію, більш потужні щодо дистанції гармати використовуємо для об’єктового прикриття.
І тут важливою вже є тактика застосування цих засобів. Так, перехоплювачі є ефективними на коридорах прольоту: коли є маршрут і можливість їх наздоганяти і збивати. А якщо ми говоримо про прикриття конкретного об’єкта, то головне завдання — не допустити цього ураження.
Тому мобільні вогневі групи з ПЗРК або зенітними гарматами на озброєнні є ефективними, вони також збивають цілі.
Але якщо постане питання співвідношення вартості нашої ракети до ціни засобу нападу — то треба розуміти, що йдеться про прикриття критичного об’єкта, і тут вже питання вартості не стоїть.
У полку використовується зенітна артилерія теж — але ми її досить інтенсивно модернізовуємо, впроваджуємо оптико-електронні системи для наведення цих засобів… Ми запроваджуємо процеси автоматизації та модернізації цього озброєння, зокрема за допомогою штучного інтелекту, для захоплення цілі. Важливим є те, що маневрена вогнева група може швидко змінювати місце дислокації. Тому не можна стверджувати, що в системі протиповітряної оборони МВГ — неефективні.
Хоча вогнева група на умовному пікапі — так, менш ефективна. Але вони теж застосовуються, збивають повітряні цілі.
Відповідаючи на ваше запитання, чи витісняють дрони-перехоплювачі інші засоби протидії, скажу так: збільшується кількість бойових розрахунків, які займаються саме БПЛА-перехоплювачами. Але класичні засоби також залишаються і виконують свою місію. Так, нарощення здійснюється — але шляхом заміщення. Це якщо говорити про військові підрозділи. Якщо маємо на увазі ДФТГ чи інші формації — там справді відбувається перенавчання та перепрофілювання людей, які ще вчора працювали з кулемета.
Чи спостерігаєте відтік кадрів із мобільних вогневих груп? Чи відбувається перенавчання розрахунків мобільних вогневих груп на фахівців із роботи з дронами-перехоплювачами?
Тут йдеться не стільки про відтік людей, бо підрозділ залишається підрозділом. Тут радше змінюється специфіка і відбувається перенавчання особового складу. І це нормально.
До прикладу: за чотири роки повномасштабного вторгнення хлопці з мого підрозділу, пройшовши шлях штурмовика, кулеметника, гранатометника, розвідника, оператора БПЛА, зараз є операторами ЗРК, ПЗРК, БПЛА-перехоплювачів, або радаристами. На цій війні постійно триває процес перенавчання і опанування нових засобів. Так, ще вчора військовий міг сидіти на ЗУ-23, а вже сьогодні опановує ЗРК «Оса», є оператором великого ракетного комплексу або радіолокаційної станції… Але всі ці люди залишаються в підрозділі, вони просто «мігрують» між спеціальностями. Наша перевага в тому, що наші люди більш гнучкі, ми постійно вчимося.
Який нині радіус дії дронів-перехоплювачів, котрі маєте на озброєнні? Чи є напрацювання щодо технічного рішення для збільшення радіусу дії?
Радіус дії — десятки кілометрів, залежить від конкретної моделі. 50 км — це вже норма радіусу ураження повітряної цілі. У своїй роботі ми не ставимо завдання влаштовувати якісь рекорди з дальності ураження. Головне завдання — мати ефективну зону ураження. Дрон може летіти умовно 100 кілометрів, але в один бік, тому що запасу ходу на повернення в нього банально немає. Так, він може пролетіти і 80, і 100 км. Інколи це не доцільно.
Адже цілевказання для БПЛА-перехоплювача здійснюється завдяки радіолокаційній розвідці. Відтак, дальність залежить, в тому числі, ще й від зони покриття радіолокаційних станцій, які теж мають свої обмеження. Основне завдання радара — навести наш засіб ураження. Робочі дистанції — 40, 50, 60 км, але має бути відповідна щільність розрахунків БПЛА-перехоплювачів, а протиповітряна оборона має бути ешелонованою. Так, дрони мають збиватися на першій лінії, другій, третій — а до мирних міст має долітати мізер або взагалі нічого. Можливість така створюється завдяки якраз ешелонуванню ППО, де кожен із розрахунків має ефективний радіус ураження. Так, не обов’язково вилітати з Києва та летіти до кордону — можна (і потрібно) мати підрозділи у прифронтовій зоні та знищувати засоби повітряного нападу в момент, коли вони заходять над кордоном або лінією бойового зіткнення. Дистанції в 50–60 кілометрів для цього достатньо.
Що потрібно для збільшення радіуса — питання конструктивне, і воно стосується багатьох аспектів. Наприклад, елементів живлення, збільшення їх ємності… І це вже прямо стосується тривалості роботи БПЛА-перехоплювача. Також впливає потужність двигунів дрона.
Важливим є і питання ваги та аеродинамічних властивостей, а також системи сталого зв’язку. Є моделі, де управління дронами здійснюється через супутник — це також дозволяє збільшити радіус, тримати з бортом постійний зв’язок тощо.
Сукупність усіх цих чинників впливає й на дистанцію та ефективність, але тут одразу постає питання вартості одиниці дрона. Нині в умовах масованих комбінованих ударів росіян ключовим є перенавантаження системи протиповітряної оборони — і для цього нам треба мати багато засобів. Тому поки що наш пріоритет: мати багато дешевих засобів. Але коли говоримо про дешеві — це означає, що вони будуть менш технологічні та з обмеженішими характеристиками. Тому тут важливо знайти баланс між ефективністю та його вартістю. Ціна такого виробу має дозволяти виробляти його масово.
Протягом року полк може змінити 3–4 основні БПЛА-перехоплювачі: коли якийсь виріб стає менш актуальним, на перше місце виходить ефективніша альтернатива. Ми підтримуємо контакт із усіма виробниками та Міноборони, відділами закупівель.
Зі слів комкора Андрія Білецького, Третій армійський корпус перехоплює до 70% «Шахедів», які летять через вашу зону операційної відповідальності на українські міста. А від літа минулого року вдалося суттєво збільшити кількість екіпажів та груп реагування на повітряні загрози. Фактично, ви створили суцільне радіолокаційне поле у своїй зоні відповідальності…
Так, це одна з основних цілей, яка була поставлена і виконана — створити суцільне радіолокаційне поле, яке б дозволяло бачити, виявляти і супроводжувати для ураження всі повітряні загрози, які летять через зону відповідальності корпусу. Тут йдеться, найперше, про систему виявлення.
У цьому напрямі наш полк працює і з бригадами корпусу — у них також є зенітні дивізіони, які входять у загальну систему протиповітряної оборони корпусу.
На коридорах прольотів корпусу (запуски «Шахедів» з Міллєрово і, частково, з Курська) збивається до 70%, більшість — відпрацьовують саме БПЛА-перехоплювачі. Але працює і зенітна артилерія, і ракетні комплекси.
Основне завдання підрозділів ППО корпусного комплекту — прикрити війська, адже «Шахеди», зокрема, намагаються уразити логістику прифронтової зони, об’єкти, підрозділи, командні пункти в операційній зоні корпусу. Ми розуміємо, що також транзит цих дронів ворога в глибину країни лежить через нас — гріх було би їх не перехоплювати. Тому ми виділили додаткові сили і засоби для того, щоб зменшити кількість «Шахедів», які пролітають через нашу зону відповідальності.
Ми є драйверами підходу щодо того, що підрозділи ППО Сухопутних військ на своїх ділянках є першим ешелоном протиповітряної оборони країни. Тобто ППО Сухопутних військ — це не щось окреме. Це перший ешелон, «стіна». Ми дійсно можемо стати першою перешкодою в межах країни. Ми на своєму прикладі це демонструємо — і вже приходить розуміння та усвідомлення, що це саме так і має працювати.
Наскільки інтенсивно працюють ці екіпажі та групи, яка в них черговість змін?
Це вже питання внутрішньої служби і ротації особового складу. Звісно, ми знаходимо можливість, щоб люди позмінно чергували, проводимо ротації на позиціях. Конкретно не буду розповідати, бо противник дуже активно намагається шукати наші групи… Адже системи ППО і люди, які в цій сфері працюють — це перші підрозділи, які знищує противник задля опанування повітряного простору і проведення повітряних нападів та вогневого ураження.
Так, наші хлопці працюють у жорстких умовах — але є можливість відпочити та попрацювати над помилками. Адже час, у який наші військові не перебувають на бойовому чергуванні, вони використовують для навчання і підготовки до наступної зміни.
Ще запитання щодо турботи про людей. Як у вас побудовано розміщення груп, маскування? Що в полку роблять для того, щоб вберегти фахівців?
Протиповітряна оборона здійснюється не тільки спеціалізованим підрозділом протиповітряної оборони. Кожен пересічний військовий будь-якого підрозділу так чи інакше залучається до здійснення ППО, яка може бути активна і пасивна.
Активна — це знищити ворожий засіб, а пасивна — це маскування, інженерна підготовка, виведення з-під удару. У деяких підрозділах ці заходи ігнорують або знецінюють, на жаль. Але в нашому корпусі із цим суворо.
Відповідно, коли ми говоримо про наші позиції, то до того, як почати бойову роботу, спочатку ми готуємо умови, передбачаємо заходи, які б не дозволили виявити противнику наші сили. Інженерна підготовка позиції, маскування, інші заходи оборони — це важливо. Передбачаємо, що противник може намагатися і радіозв’язок перехоплювати — тут важливим є кіберзахист, тому ми на постійній основі працюємо з хлопцями, щоб не дати ворогу нас виявити технічними або оптичними засобами чи агентурною мережею.
Знаю, що ви розвиваєте новий напрям — віддалене керування дронами-перехоплювачами, і вже маєте успішні кейси: ППО 53 ОМБр збила «Шахед» на відстані 263 км від пілота до точки ураження, а Третя штурмова знищила ворожий розвідник «Мерлін» за 30 км від фронту. Розкажіть детальніше про цей напрям, як плануєте його розвивати?
Дійсно, це було одне з актуальних завдань, для якого ми шукали рішення — як зменшити кількість особового складу, що перебуває в безпосередній зоні ураження засобів противника. Тому й питання дистанційного управління дронами почало реалізовуватися. Є декілька технічних способів реалізації цього напряму. Тут йдеться принципово про стабільність зв’язку між оператором та його наземною станцією з безпосереднім бортом, який може перебувати від нього за декілька десятків або сотень кілометрів. Це технічно можливо, але треба забезпечити стабільний зв’язок і передачу сигналу між пультом і дроном.
У технічний аспект не буду заглиблюватися, бо противник активно намагається здійснювати і засоби протидії, і копіювати наші ефективні рішення… Але дійсно можна казати, що ми зменшили кількість людей, які перебувають біля засобу, що має злетіти. Бо раніше розрахунок (і пілот, і штурман, і споряджальник) перебували всі разом.
Тепер ми змогли це розділити — пункт управління і безпосередню групу, яка обслуговує дрон. Ризиків менше. Казати про те, що це вже готове рішення, в якому все ідеально працює, поки що не можна. Триває апробація.
Це дійсно те, що стане реальністю по всьому фронту, але для цього потрібен певний час. Однак варто пам’ятати, що обслуговування і підтримка засобу без людини не буде здійснюватись. Поки що не можна поставити «коробку», натиснути кнопку — і все працює. Говорити про це зарано, але ми в цьому напрямку рухаємося: зменшуємо ризики для наших груп пілотів та обслуговування шляхом того, що розділяємо і відмежовуємо їх, потроху відсуваємо від лінії бойового зіткнення.
Але нині це дієво більше для антишахедних засобів, або в протидії розвідникам і баражуючим боєприпасам на оперативно-тактичній глибині. Коли ми говоримо про роботу в зоні, наближеній до ЛБЗ, то там виникають проблеми, пов’язані зі стабільністю зв’язку. Тому в нас позиції перехоплювачів тактичної ланки дронів розміщені безпосередньо на перших рубежах — як розвідка та піхотні групи, і вони й прикривають, власне, піхотні групи.
Тому тут багато напрямів і складно мати одне рішення на все — але вони переплітаються, а підходи й методи однієї сфери вирішують інколи проблеми супутні, які виникають в інших напрямах.
Протягом 2025 року ППО Третього корпусу була лідером у боротьбі з мультикоптерами на ЛБЗ, ви налагодили систему протидії ворожим «мавікам». А як ситуація із дуже дорогими «Ланцетами» та «Молніями»? Як співвідноситься ціна дрона-перехоплювача, витраченого на збиття ворожого дрона, і ціна умовного «Ланцета»?
Одне із завдань полку — працювати не тільки в умовному тилу і прикривати логістику, командні пункти чи склади за 100 км від лінії ЛБЗ, а підсилювати бригади й підрозділи першого ешелону, прикривати оборонні й наступальні операції, зокрема на лінії бойового зіткнення. Ми забезпечуємо роботу БПЛА-перехоплювачів тактичної ланки (це боротьба з малими ворожими квадрокоптерами — розвідувальними, ударними FPV).
Тому намагаємося працювати на «нулі» та в глибині противника до 5, 7, 10 кілометрів для очистки неба, щоб ворог не здійснював спостереження за полем бою. Це одне з наших завдань, і щодо кількості знищених цілей — одне з ключових у роботі.
Одночасно із цим противник почав нарощувати кількість баражуючих боєприпасів — а це вже радіус роботи від «нуля» до 20–30 кілометрів у нашу глибину. Тут противник полює на артилерію, бронетехніку, командні пункти. Працюють і розвідувальні дрони — «Зали», «Орлани». Тому наше завдання — прибрати їхні «очі», і з цим ми справляємося.
Баражуючі боєприпаси натомість полюють, шукають жертву, працюють індивідуально: побачив гармату — і на неї націлився. Якщо говоримо про «Ланцети», то вони дещо дорожчі, відповідно, у противника їх не так багато. Але вони є, і ми їх активно знищуємо. Тому противник ухвалив рішення використовувати та масштабувати більш дешеві засоби — такі як «Молнії», які вартують менше за 1000 доларів.
Так, вони досить примітивні — але стали одним із найбільш масових засобів повітряного нападу противника. Але ми їх знищуємо, зокрема і БПЛА-перехоплювачами, і вогневими групами.
Щодо співвідношення цін, то дрон-перехоплювач і «Молнія» приблизно однакові у вартості, інколи «Молнія» навіть може бути дешевшою — зважаючи на те, які компоненти там використовуються.
Наші зенітні дрони мають певну базову технічну межу, і це відображається на вартості — приблизно 1000–1500 доларів. Тому з «Молніями» зберігаємо паритет, а з усіма іншими (розвідувальні, ударні БПЛА) — явна перевага за нами в десятки разів. Тому що розвідувальні дрони росіян можуть коштувати 70–100 тисяч доларів. Ми збивали дрони і по 350 тисяч доларів… Математика — явно на нашому боці.
На скільки грошей ваш полк вже назбивав повітряних цілей росіян? Яка ціль найдорожча?
Точні підрахунки не ведемо, але є орієнтовне розуміння — це десятки мільйонів доларів. Найдорожчі збиття — це «Мерлін-ВР», «Скат 350М». Це відносно нові модифікації розвідувальних безпілотних систем, у розвиток яких нині противник суттєво вкладався: у запас ходу, швидкість та маневреність виробу, якості камери. Відтак збільшення технічних спроможностей підвищує вартість виробу.
Переважно збиваємо розвідувальні та ударні дрони оперативно-тактичної ланки.
Як вам працюється з кілзоною в 30 км? Які виклики, пов’язані з цим, вам вдалося вирішити та перебороти?
Дійсно, проблеми виникають з тим, що логістика ще кілька років тому була більш доступною: ротацію військовослужбовців або якийсь банальний підвоз БК чи харчування ми могли здійснювати раз у 3–5 днів, то тепер це дуже високі ризики через застосування противником ударних і розвідувальних безпілотних систем. Так само ворог використовує дрони на оптоволокні і так звані ждуни, які дуже складно виявити.
Ці чинники напряму повпливали на логістику. Так, 10–15% наших заходів транспортування потрапляють під удар FPV або підриваються на якомусь боєприпасі. Тому ми дуже ретельно проплановуємо логістику, зменшуємо кількість таких завдань протягом місяця. Зараз забезпечення потреб передової позиції — це окрема місія. Тобто, якщо раніше це було рутиною («щось забув — відправте оперативно»), то тепер уже більш детально плануємо.
Зовсім інші протоколи щодо підтримки логістичних завдань впроваджені, є евакуаційні групи на чергуванні. Усі переміщення техніки та особового складу жорстко регламентовані. Ротація в особливо небезпечних районах здійснюється виключно на броньованому транспорті. Все це потребує ретельного планування.
Так само використовуємо безпілотні системи для логістичних завдань — ті ж самі «хеві шоти», які допомагають нам доставити корисний вантаж на позицію.
Забезпечення логістики стало більш акуратним, деталізованим, продуманим. Є чітке розуміння, що кожна логістична місія має мати найвищий коефіцієнт ефективності. Нині ніхто не буде планувати логістичну задачу заради лише доставки умовної пачки цигарок.
Як для вас змінилися ситуація з відключенням терміналів Starlink? Чи є альтернатива?
У нас є правило, яке чітко виконується, — зв’язок не може забезпечуватися виключно однією системою.
Старлінк — це супутникова система. Але сталість управління підрозділами (і, відповідно, зв’язок з позиціями) здійснюється через декілька джерел: це і радіозв’язок, і супутниковий зв’язок, й інші технічні засоби.
Так, відключення «Старлінку» було помітним — але не паралізувало всю систему управління, вона просто стала менш інформативною, адже зменшилася кількість каналів передачі інформації та її об’єму.
Питання було вирішено оперативно, не почалося накопичення проблем. Ми перейшли на більш класичні засоби зв’язку і управління, тому глобальних проблем не виникло. Але супутниковий зв’язок — це дуже важлива річ, і я знаю, що Україна працює над створенням альтернативного супутникового зв’язку.
Як у вас справи із людським ресурсом та рекрутингом? Чи зміниться, на вашу думку, притік людей до полку після реформи в армії та можливості укласти нові контракти?
Дійсно, є величезна потреба в людях у війську загалом, і в нашому полку, який доукомплектовується — зокрема. Протиповітряна оборона має бути щільною — і ця щільність, крім якості, вимірюється і кількістю. Тому нам потрібні люди, ми — в процесі розширення, закликаємо приходити в підрозділ тих людей, які ще не долучилися до війська.
Це питання справедливості: хтось за 4 роки до війська не долучився, хоча повинен був. А хтось продовжує служити. Тому усвідомлення того, що людина, яка з перших днів повномасштабного вторгнення у війську, в якийсь момент може перепочити і психологічно, і фізично та отримати якусь відстрочку, дозволить людям отримати якусь… можливо навіть не надію, а радше просто приємний промінчик.
Скажу по своїх людях: поки триває гаряча фаза війни — вони не планують звільнятися, навіть якщо це пропонуватиметься умовами контракту. Окей, звільнився, отримав відстрочку — що далі? Обстріли закінчаться? Чи противник перестане тиснути на сході? Тому настрій у хлопців — продовжувати працювати.
У нових контрактах ще треба до кінця розібратися в нюансах. Нові контракти здебільшого для тих людей, які в піхотних підрозділах. Оскільки незрозуміло наразі, чи будуть поширюватися умови цих контрактів і на інші військові частини, які також діють у районах не просто ведення бойових дій, а й безпосередньо на лінії боєзіткнення, але мають статус непіхотного підрозділу. Так, це люди, які не перебувають формально в піхотно-штурмових підрозділах, але сидять у сусідніх бліндажах. І ризики в них однакові.
Що загалом говорять ваші люди про нові контракти? Яке ставлення до цієї реформи? Чи планують підписувати?
Питань від бійців багато: і щодо контрактів, і щодо додаткової грошової винагороди, вони хочуть роз’яснень (інтерв’ю записане всередині червня. — Ред). Щоб отримати ці пояснення, військова частина має розібратися належно в нормативно-правовій базі. Але те, що люди збираються продовжувати служити, — це однозначно.
Якби вам дали можливість змінити лише одну річ у системі ППО вже завтра, що б це було і чому?
Скажу так: ППО — це екосистема з великою кількістю взаємопоєднуваних елементів. Рух у бік посилення, зміцнення і реформування системи ППО і так відбувається. Щось одне змінити нереально — тут комплекс заходів, які треба рухати і трансформувати.
Але я продовжую наголошувати, що треба змінити усвідомлення того, що ж таке ППО загалом і конкретно — прифронтова ППО.
На мою думку, прифронтова ППО — це дієвий інструмент Сил оборони України, який має бути відповідно забезпечений. Це та екосистема, яка забезпечує існування війська в контексті його прикриття від повітряних ударів противника. Будь-яка місія, навіть найбільш детально продумана на землі, забезпечена технікою і людьми, може бути зірвана через удари або коригування з повітря.
Тому, на мою думку, саме трансформація усвідомлення, що таке прифронтова ППО і ППО в цілому впливає на якісний кінцевий результат.
Це системне питання, і 3-й армійський корпус є фронтменом пролому парадигми про те, що ППО — це щось «тилове». Ні, це основні бойові, вогневі підрозділи, які виконують завдання в безпосередній зоні впливу противника. І умови для них мають бути такі самі, як і для всіх інших бойових підрозділів.
Фото Віталія Павленка і надані медійною командою 1030 ЗРАП «Аквіла»
