Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Російський військовополонений Антон Рождєствєнський розповів, як майже місяць жив у бліндажі поруч із тілом загиблого побратима.
Про це повідомили в Командуванні Десантно-штурмових військ ЗСУ, оприлюднивши відео допиту полоненого.
Історія Антона Рождєствєнського (1990 року народження) — ще одне свідчення того, як російське командування ставиться до власних військових. Сам він потрапив на фронт просто з колонії.
За словами полоненого, вербувальники вже вичерпали ресурс здорових ув’язнених, і тепер дедалі частіше відправляють на штурми людей із важкими захворюваннями, зокрема ВІЛ та гепатитом.
Через тіла — на позиції
На передову Рождєствєнського відправили майже без підготовки. Видане йому антитепловізійне пончо, каже, було дірявим і не приховувало від тепловізорів.
«Я кажу: так я ж світитимусь весь. А мені: „Нічого не знаю, тобі треба йти сьогодні“. Перші трупи я почав бачити вже вночі. Просто переступаєш через них і не знаєш, куди поставити ногу».
Під час одного з обстрілів, щоб урятуватися від вогню, окупант накрився тілом уже загиблого російського військового.
Майже місяць поруч із мертвим
Згодом він опинився в бліндажі разом із двома іншими росіянами. Одному з них стало зле. Після ін’єкції знеболювального той помер.
Евакуювати тіло або залишити позицію командування заборонило.
«Ми його замотали й поклали до стіни. І майже місяць — до 25 березня — я жив із трупом. Спав поруч. Їв поруч. Бризкав духами, щоб не смерділо… Але все одно весь просмердівся».
Розп’яття на грудях — і реальність війни
На тілі полоненого — численні релігійні татуювання. На грудях — велике зображення розп’яття Ісуса Христа та масивний хрест, на спині — ангел із мечем і череп.
Уся ця символіка віри, захисту й спасіння виявилася безсилою перед реальністю російської армії. Замість обіцяного «захисту» Рождєствєнський отримав майже місяць життя в сирому бліндажі поруч із тілом загиблого побратима, сморід якого безуспішно намагався перебити парфумами.
26 березня до позиції підійшли українські десантники.
«Я виглянув, бачу — українські десантники направили зброю. Сказали: „Виходь“. Я роззувся і вийшов босим. Одразу зрозумів, що ми в полоні. Тільки так і вижив».
