Водночас частина із них потребують додаткових роз’яснень, адже не повністю розуміють усі складові механізму поновлення на службу. Про це в коментарі АрміяInform розповіли у відділі рекрутингу 18-ї Слов’янської…
Під час чергової нічної атаки російські крилаті ракети знову заходили на цілі складними маршрутами, постійно маневруючи на гранично малій висоті.
Про це розповіли у Повітряному командуванні «Схід».
«Такі цілі виявити непросто, а на ухвалення рішення залишаються лічені секунди», — говорить оператор переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла» Сергій.
Для мобільної вогневої групи кожен бойовий виїзд починається однаково: сигнал тривоги, швидкий виїзд на позицію та пошук цілі.
«Ракета увійшла в зону ураження. Я захопив її та виконав пуск. За кілька секунд ракета-перехоплювач точно вразила ціль. Уламки впали в полі й не завдали жодних руйнувань», — згадує військовий.
Для Сергія це було особливе бойове досягнення — саме так він уперше збив російську крилату ракету після опанування ПЗРК «Ігла».
Повернувся до війська без вагань
За плечима Сергія — понад десять років війни. Через поранення та стан здоров’я він свого часу залишив службу, повернувся додому, займався господарством і виховував трьох дітей. Але після 24 лютого 2022 року знову став до строю.
«Я навіть не думав, чи повертатися. Просто знав, що маю бути зі своїми хлопцями», — каже він.
«Найбільше хочеться просто повернутися додому»
Поруч із Сергієм на бойовому чергуванні служить 24-річний Данило. До армії він прийшов у 2021 році, а з початком великої війни добровільно перейшов до бойового підрозділу, а згодом — до Повітряних Сил.
До служби працював монтажником сонячних електростанцій. Після перемоги мріє повернутися до цієї роботи. Найбільше ж хоче знову жити поруч із дружиною та маленькою дитиною.
«Найкращий момент — коли повертаєшся з позиції зі збитою ціллю. Для мене війна — це відповідальність. За людей поруч. За завдання. За те, щоб усі повернулися живими», — говорить військовий.
Коли Данило згадує родину, голос помітно теплішає.
«Найприємніше для мене — бути із сім’єю. Поїхати до річки чи озера, посмажити щось на вогнищі, дивитися, як росте дитина. Війна дуже швидко вчить цінувати прості речі: тишу, дитячий сміх, можливість повернутися додому. Саме заради цього ми й тримаємо небо», — каже він.
Тієї ночі одна російська крилата ракета так і не долетіла до своєї цілі. І саме завдяки таким мобільним вогневим групам тисячі українців змогли зустріти ранок у безпеці.
