Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Після початку повномасштабної війни Микола добровільно пішов до піхоти й пройшов важкі бої на Вовчанському напрямку.
Про його історію розповіли у Зенітному ракетному полку імені Українських Січових Стрільців.
До війська Микола працював будівельником за кордоном. Після мобілізації до зенітного ракетного полку він сам попросився до піхоти й долучився до складу зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил.
«Це було обдумане та зважене рішення. Я розумів, куди йду і що мене чекає», — розповів військовослужбовець.
За його словами, найбільше мотивувало усвідомлення, що він може зробити все можливе, аби руйнування, які принесла війна, не поширювалися на інші українські міста та села.
Один із бойових епізодів стався взимку 2026 року в районі Вовчанська.
Микола разом із побратимами з роти вогневої підтримки непомітно наблизився до ворожої позиції та взяв її в оточення. Після команди здатися з бліндажа вийшли двоє військових противника.
«Один із них був іноземцем. Згодом з’ясували, що це громадянин Іраку», — розповів Микола.
Найбільшим випробуванням для нього стали бої на початку березня 2026 року поблизу Вовчанська.
Тоді Микола разом із п’ятьма побратимами обороняв позицію, яку виявив противник. росіяни наблизилися до укриття та почали закидати його гранатами.
Українські воїни завчасно забарикадували входи, тому вибухи не завдали їм шкоди.
Під час короткого затишшя Микола вибіг з укриття і кинув кілька гранат у відповідь.
Після цього противник відступив.
Однак окупанти залишили біля входу в укриття пастку — протитанкову міну з додатковим зарядом пластичної вибухової речовини та під’єднаним бікфордовим шнуром.
«Саме по шнуру я помітив міну та зміг її деактивувати», — розповів військовий.
Після цього ворог накрив позицію мінометним вогнем і почав атакувати FPV-дронами. Попри це, українські воїни втримали позицію та залишалися там ще три доби.
Повітряне прикриття забезпечували українські безпілотники. У результаті весь особовий склад успішно виконав завдання.
У складі зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил Микола провів два роки.
Нещодавно він повернувся з чергової ротації.
На запитання, що найбільше цінує після пережитого бойового досвіду, військовий відповідає коротко:
«Життя. Своє, побратимів і кожен квадратний метр української землі».
