Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Все своє життя присвятив порятунку тварин.
Олексій народився та виріс у Маріуполі. Після школи навчався на електрогазозварювальника у місцевому профтехучилищі.
Однак справжнім покликанням хлопця була турбота про тварин. Він розводив вдома змій, ящірок та павуків, а також рятував диких тварин, які потрапили в біду.
Олексій мріяв про фах ветеринара, та у 2014 році у 17 років вступив до лав добровольчого батальйону «Азов». Брав участь у визволенні рідного Маріуполя та Широкинській операції.
Після повернення до цивільного життя Олексій продовжив активно займатись зоозахистом та зоокіперством. Відкрив приватний реабілітаційний центр для тварин. Щоб отримати професійні навички в цій сфері, їздив на навчання до Краківського зоопарку, де, зокрема, працював з великими хижаками — левами й тиграми.
«Якщо ми не вбережемо природу — наші діти житимуть в бетонних джунглях», — любив повторювати Олексій.
Маріупольці часто тегали Олексія в соцмережах, коли знаходили поранених або хворих тварин. Деяких тварин він виходжував і відпускав у дике середовище. А тих, які вже не змогли б жити в природі, лишав собі або передав іншим досвідченим зоокіперам. Серед тварин, яких виходив Олексій, зокрема, слабозрячий лебідь, який зараз живе в Межигір’ї на Київщині. А перед початком повномасштабного вторгнення він опікувався долею шакала. Також Олексій активно популяризував зоокіперство. Зокрема, розповідав для маріупольських медіа про безпечність вужів в Азовському морі та брав активну участь в екологічних акціях протесту.
Разом із сестрою хотів побудувати заклад для реабілітації тварин в Дніпрі. Одна половина була би відведена для занять з корекції поведінки собак, а друга — для реабілітації диких тварин, яких врятували від неблагонадійних власників.
Однак цим планам завадило повномасштабне вторгнення Росії. Щоб обороняти Маріуполь, Олексій повернувся в «Азов». Служив у підрозділі разом із батьком на посаді помічника кулеметника. Брав участь в обороні «Азовсталі». Навіть в умовах війни та облоги продовжував рятувати та підтримувати котів та собак, які перебували в сховищах металургійного комбінату.
«На Азовсталі я постійно переживав за сина. Але, мабуть, найбільше мені вбилося в пам’ять 11 травня, коли прилетіло в наш бункер. Там загинули 20 людей. Усе навколо палало, я кликав сина, коли намагався вилізти. Не знав, чи зміг вибратися він. Ну, а потім мені кажуть: „Твої хлопці під доменними печами“. Пішов туди, а там Олексій. Я розплакався», — згадував батько Олександр Григорович.
Разом із побратимами Олексій вийшов з території заводу у добровільний полон. Бранців розмістили на території колишньої Волноваської виправної колонії № 120 в Оленівці. Саме там 29 липня 2022 року росіяни вчинили теракт, під час якого загинули понад 50 українських захисників, серед них і Олексій.
«Сильніше за тварин Олексій любив лише сім’ю та Україну, за яку віддав життя. Він мав неймовірну жагу до життя та багато планів: розширити притулок, здобути освіту, одружитися і стати батьком. Дякую за те, що обрав мене бути твоєю мамою. Пишаюся тобою, синку. Назавжди у серці…» — написала мама Ганна Володимирівна.
Олексій Кісілішин похований на території Борзнянської громади на Чернігівщині.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. В пам’ять про Олексія всеукраїнський гуманістичний рух за права тварин UAnimals створив грантову програму підтримки невеликих притулків.
«Щоб Олексій міг рятувати тварин навіть після смерті. Він би хотів, щоб його справа продовжувалася й після того, як він віддав своє життя за Україну», — зазначив керівник UAnimals Олександр Тодорчук.
Пам’ять Захисникові!
Фото: Завдяки, Фейсбук-сторінка Олексій Олександрович Кісілішин
Джерела: Платформа пам’яті Меморіал, Лівий берег, UA Animals
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
