Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Почесні найменування пов’язують сучасні військові частини з видатними діячами, місцевостями чи визначними подіями української історії.
Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія.
23 серпня 2021 року Президент України присвоїв 1 окремій бригаді Державної спеціальної служби транспорту почесне найменування «імені князя Лева».
Лев Данилович (бл. 1228 — бл.1301) — один із найвидатніших правителів Галицько-Волинської держави, полководець, дипломат і політик, з яким пов’язують заснування Львова, розбудову та зміцнення оборонних укріплень та транспортних шляхів держави.
Лев Данилович був сином короля Русі Данила Романовича. Продовжуючи справу свого батька, він зумів об’єднати в одну могутню державу всі споконвічні українські землі.
Лев підтримував дипломатичні зв’язки з Польщею, Чехією, Угорщиною, Литвою, Тевтонським орденом, союзні стосунки із Золотою Ордою. Був дуже популярним серед різних верств українського населення, особливо на землях своїх князівств, про що свідчать численні фрагменти грамот князя Лева.
Всі історичні джерела, які збереглися, називають Лева засновником міста Львова.
Брав участь у всіх походах свого батька з 1240 р., у війнах за Австрійську спадщину (1252-1253 рр., 1274-1278 рр.), за Литовську спадщину (1267-1269 рр.), за Польську спадщину (1280-1286 рр., 1289 р.) і Угорську спадщину (1291 р.).
За його правління територія Галицько-Волинської держави (королівства Русь) була найбільшою і включала частину Закарпаття (жупи Берег і Земплин) з 1278-1279 рр., Люблінську землю (з 1289-1290 рр.) та Київську землю (після 1290 р.).
Лев Данилович належав до найвидатніших військових діячів княжої доби і відіграв важливу роль у становленні та розвитку військової справи у Галицько-Волинській державі.
Впроваджуючи військову реформу князь Лев звертав велику увагу на індивідуальну підготовку бійців, їх екіпірування та бронювання. Завдяки широким міжнародним контактам, як на заході так і на сході, окремі технічні новинки (конусоподібні шоломи, кольчуги з плоскими кільцями, лускоподібні і комбіновані панцири, самостріли-арбалети, захисне спорядження як для воїнів так і для коней) з’явилися у його війську раніше ніж у європейських країнах.
Розвиток військової справи у Галицькій і Волинській землях випереджав інші землі, зокрема і в питаннях фортифікації (фортеці з кількома лініями оборони, поява донжонів і т.д.) та розвитку метальної артилерії — Лев Данилович першим став застосовувати мобiльнi метальні «машини для здобування фортець». Галицькі інженери для захисту від метальної артилерії ставили дві-три лінії оборони (валів, прикритих ровами) з напiльного боку, а коли монголи довели їх вразливість — швидко перейшли до зведення кам’яних стін i високих веж-донжонiв. За короткий час були відновлені укріплення основних галицьких і волинських міст, що не дозволило у 1287 р. ординцям здобути жодного значного міста.
З метою пришвидшення пересування військ, зокрема у лісовій та гористій місцевості, Лев Данилович вперше застосував перевезення зброї, важких обладунків та іншого спорядження на возах, що дозволило військам, навіть з інженерними машинами, здійснювати марш до 60 км за добу.
Помер близько 1301 року. За легендою, похований в Онуфріївському монастирському храмі села Лаврів.
