Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Через українські удари по місцях скупчення особового складу, техніки та логістичних маршрутах противник змушений змінювати способи постачання на Лиманщині.
Про це на стрімі Армія TV розповів речник 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго Василь Денисюк
За його словами, загалом у противника «не надто добре справи». Росіяни мають очевидні проблеми зі своєю логістикою через українські дальні удари по місцях скупчення особового складу, техніки, автомобілів і мототехніки.
Українські військові також намагаються уражати будь-які логістичні маршрути противника, не дозволяючи йому забезпечувати передній край, накопичувати особовий склад та збільшувати свою чисельну присутність.
Як зазначив речник, через це противник має суттєві складності у смузі відповідальності 66-ї бригади. Це позначається не лише на наступальних діях, яких останнім часом поменшало, а й загалом на можливості російських військ утримуватися на цій ділянці фронту.
Окремо він розповів про використання росіянами безпілотників «Молнія» для забезпечення передових позицій. За його словами, українські військові давно почали помічати «Молнії», які не здетонували по той бік лінії бойового зіткнення.
Це, за словами речника, свідчить про те, що противник намагався таким чином забезпечувати свої передові позиції. Завдяки цьому українським військовим вдається виявляти такі місця та завдавати по них ударів.
Він пояснив, що «Молнія» стала для росіян доволі поширеним способом логістики, оскільки цей безпілотник є відносно дешевим, здатний переносити більшу вагу, ніж звичайний FPV-дрон, а також долати значно більшу відстань.
«Відтак у противника величезна кількість цих „Молній“, йому не шкода їх витрачати для забезпечення своїх позицій. Але, як показує практика, дуже часто такий спосіб забезпечення призводить до подальшого знищення цих самих позицій», — зазначив Денисюк.
За його словами, коли на позицію прилітає «Молнія» великого розміру, до місця її приземлення сходяться дві групи піхоти — російська та українська.
«Це просто відбувається, що коли прилітає „Молнія“ такого великого розміру, то до неї дві групи піхотинців сходиться: і їхня, і наша. І тоді відбувається боротьба і за життя. Тому і програють постійно русаки», — сказав речник.
Також Денисюк повідомив, що російські війська використовують наземні роботизовані комплекси, однак такі засоби застосовуються нечасто.
«Засоби НРК в противника є, але вони не дуже часті. Тобто в якихось критичних моментах росіяни можуть їх застосувати, можуть спробувати їх застосувати для того, щоб провести забезпечення своїх позицій. Але все ж таки використовують значно дешевший засіб — тих самих верблюдів двоногих, які на собі, на своїх горбах несуть необхідне обладнання, провізію, боєкомплект», — розповів він.
За словами речника, російські військові можуть долати понад 20 кілометрів, намагаючись таким чином дістатися переднього краю.
«Зрозуміло, коли він вже натикається на наші FPV чи важкі бомбери, зазвичай ці росіяни вже настільки втомлені, що буквально готові прийняти свою участь і свою подальшу долю», — зазначив речник.
Водночас, за його словами, зараз противник не може підтягнути додаткові засоби до лінії бойового зіткнення в райони, звідки міг би уражати українські позиції ствольною артилерією.
«Ворог намагається працювати тими засобами, які вже тут є доволі тривалий час. Тим не менше, їхня кількість постійно скорочується, оскільки ми постійно працюємо над тим, щоб виявляти ворожу артилерію, знищувати її», — сказав військовий.
Він додав, що артилерія, яка залишається на цій ділянці фронту, працює менш активно через проблеми з підвезенням боєприпасів.
«На жаль, місцями вдається його доставляти, але точно не в тих об’ємах, яких би росіяни самі хотіли. Відповідно, артилерія працює менш, здійснює меншу кількість пострілів», — підсумував речник.
Як повідомляла АрміяInform, українські війська мають успіхи в районі населеного пункту Нове на Лиманському напрямку.
