За оцінками Reuters, удари вже скоротили її переробні потужності приблизно на 30%. У ніч проти 13 листопада російський Волгоград знову…
«Українське суспільство сьогодні шукає відповідь на непросте питання: як захищати країну і водночас не втратити здатність чути та розуміти одне одного».
На 66-му Краківському міжнародному кінофестивалі на початку червня 2026 року нагороду за найкращий європейський фільм в категорії короткометражних фільмів присудили стрічці «Пасхальний день» режисера Миколи Засєєва.
Стрічка розповідає історію, що відбувається у Великодню неділю в Києві. Вулицями повільно їздять двоє військових територіального центру комплектування. Вони придивляються до чоловіків, яких можуть призвати на службу, і їхній шлях перетинається з юнаком, що вийшов з дому за кормом для кота. Стрічка потрапила до списку номінантів кінопремії «Золота дзиґа 2026».
«Потрібна справді виняткова чуйність і тонкість, щоб торкнутися такої похмурої теми, водночас витягнувши гумор і людяність із трагічного досвіду воєнного часу», — зазначило журі.
Покази фільму були не лише в Європі, а й у Японії та Аргентині. Він отримав нагороду Національної асамблеї Франції як найкращий політичний короткометражний фільм. Прем’єра в Україні очікується на осінь 2026 року.
В ексклюзивному інтерв’ю для АрміяInform продюсери Наталія Лібет та Ольга Брегман розповіли про історію створення фільму та фідбек від європейського глядача.
Розкажіть, будь ласка, як, чому і коли у вас зародилася ідея створити таку короткометражку на чутливу для суспільства тему?
Ідея народилася з реальної побутової історії, яка на перший погляд звучала майже абсурдно. Друг режисера зустрів патруль ТЦК дорогою до магазину, куди йшов купити їжі коту. Вони поїхали з ним, дочекалися, поки він зробить покупки, потім відвезли додому, почекали — і вже після цього повезли на перевірку документів.
Спочатку це сприймалося як дивний епізод із життя воєнного Києва. Але з часом стало зрозуміло, що в цій ситуації є щось більше: не анекдот і не конфлікт заради конфлікту, а дуже точний образ нашого часу. Суспільство було наповнене тривогою, напругою, взаємною недовірою. І раптом у цій напрузі з’являється маленький людський жест — кіт, паска, очікування, розмова, пауза.
Тому для нас це фільм про можливий діалог між людиною і системою, між страхом і обов’язком, між болем і гідністю. Він не виправдовує і не засуджує. Він питає: як у таких обставинах не втратити людяність?
Чи отримали вже фідбек від європейського та українського глядача? Що кажуть?
В Україні фільм ще не мав прем’єри — він іде шляхом короткометражного кіно: спочатку міжнародні фестивалі, потім показ удома. Українська прем’єра запланована на осінь 2026 року, і для нас дуже важливо, щоб український глядач побачив сам фільм, а не лише заголовок чи короткий опис.
За кордоном фільм уже пройшов значний шлях: Рига, Клермон-Ферран, Париж, Краків, покази не лише в Європі, а й у Японії та Аргентині. Він отримав нагороду Національної асамблеї Франції як найкращий політичний короткометражний фільм, Приз журі Краківського кінофестивалю як найкращий європейський ігровий короткий метр, став кандидатом на відбір до Премії Європейської кіноакадемії, виходить у французький прокат і на платформу ARTE France.
Найцінніше в реакції на фільм — це те, що глядачі дуже точно зчитують його головну інтонацію. Вони бачать саме людську історію про країну, яка живе під величезним тиском війни й намагається не втратити себе.
Ваша стрічка більше для європейського глядача чи для українського?
Ми не робили фільм спеціально «для Європи» чи «для зовнішньої аудиторії». Такі історії не пишуться під географію. Вони народжуються з дуже конкретного досвіду — у цьому випадку з українського досвіду війни, Великодня, мобілізації, страху, гумору, втоми й потреби залишатися людьми.
Але якщо говорити про те, для кого ця історія найважливіша, то, мабуть, передусім для України. Бо саме українське суспільство сьогодні шукає відповідь на непросте питання: як захищати країну і водночас не втратити здатність чути та розуміти одне одного.
Де ви черпали матеріал для фільму: соцмережі, розмови з друзями, спостереження за вулицями міст в Україні?
Матеріал не потрібно було спеціально шукати — він був навколо нас. Поштовхом стала реальна історія друга-режисера, але контекст був значно ширшим: розмови, вулиці, напруга в суспільстві, новини, побутові сцени, відчуття великої втоми і водночас розуміння, що країна продовжує триматися. Фільм, створений без державних коштів і без фінансування інституцій, — це незалежна українсько-французька копродукція.
Сценарій було написано дуже швидко — фактично за один вечір. І це важливо: іноді історія складається швидко не тому, що вона проста, а тому, що вона давно накопичувалася всередині. У цій короткій ситуації раптом зійшлися багато речей: війна, Великдень, мобілізація, кіт, паска, страх, гумор і потреба в гідності.
Краківський кінофестиваль — один із найстаріших заходів, який проводиться у Польщі. Фестиваль присвячений документальному кіно, короткометражній анімації та короткометражним художнім фільмам. Основу фестивалю складають чотири рівноправні конкурси: документального кіно, DocFilmMusic, короткометражного кіно та польського кіно.
