Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Відтягнув вогонь на себе і дав побратимам вийти з оточення.
Олександр народився 23 листопада 1997 року у Смілі на Черкащині, там провів дитинство. Згодом разом із мамою переїхав у с. Вознесенське, Золотоніського району. Спочатку навчався у смілянській школі № 12, потім у Вознесенській загальноосвітній школі. Саме там він грав у шкільній, а потім і в сільській футбольній команді. Після 9 класу Олександр навчався в Черкаському комерційному технікумі за спеціальністю «Виробництво харчової продукції».
«Був дуже добрий, мудрий не за роками. Такий маленький чоловік у родині. Коли йому було 10, ми розлучилися з його батьком. І Саша собі вигадав, що він тепер головний, має мене захищати. Відтоді рішення приймали вдвох», — пригадує пані Анна, мама Олександра.
Ще у Вознесенську Сашко полюбив футбол. А з 2014-го, у 16 років, почав відвідувати фанатську трибуну черкаського «Дніпра», майже не пропускав матчів команди. Після Революції гідності на Майдані в Києві він разом із хлопцями з ультрас-руху приєднався до протестів у Черкасах. У 2016–2017 рр. Олександр разом із другом «пробив» за черкаський «Дніпро» «золотий сезон» — відвідав усі домашні й виїзні матчі команди. Саме в той період за ним закріпилося псевдо «Казимир», яке було похідним від імені художника Казимира Малевича.
Після закінчення коледжу Олександр Дерев’янко долучився до Черкаського осередку партії «Національний корпус». За кілька місяців йому запропонували працювати інструктором із самооборони в дитячому таборі «Азовець» у Києві. У 2019-му він вступив до лав ГО «Національні дружини», де служив рік, більшість часу мешкав у Києві, приєднався до фанатів київського «Динамо». Роботу в таборі Олександр поєднував із навчанням у Черкаській філії «Європейського Університету» на заочному відділенні, здобував ступінь бакалавра за спеціальністю «Менеджмент», у 2020 році отримав диплом.
У вересні 2020 року Олександр підписав контракт і став бійцем полку «Азов», пройшовши перед цим непростий відбір та отримавши позивний «Адамс». Служив в екіпажі бронемашини Spartan. Навіть на службі Олександр не забував вдосконалюватися в єдиноборствах, брав участь у змаганнях серед азовців, часто посідав призові місця.
На початку повномасштабної війни Адамс служив у Маріуполі уже два роки, був старшим кулеметником 1-го батальйону окремого загону спецпризначення «Азов».
«Ще вночі 24 лютого Саша написав, щоб я себе берегла і щоб про нього думала — йому буде так легше. Перші три дні він мені часто писав, а далі звістки все рідше і рідше приходили», — говорить пані Анна.
Починаючи з березня 2022 року Олександр мав можливість телефонувати рідним лише по 30 секунд на день. За ці пів хвилини він встигав сказати, що живий, питав, як стоїть Київ. Те, що столиця ворогу не скорилася, надавало бійцям сил та наснаги продовжувати боротьбу. В той час у місті вже точилися запеклі бої, Олександр займався вогневим прикриттям: допомагав бійцям виходити з-під обстрілів, вивозив поранених. Найдовша розмова «Адамса» з мамою була в той день, коли впала російська бомба на драмтеатр у Маріуполі: «Він мені тоді сказав: „Мама, це як гра на виживання“. У нього був дуже пригнічений голос, і я відчула його стан. У драмтеатрі загинуло багато людей, дітей, і наші діти бачили це на власні очі, бачили ці тіла. Вони не могли кожне тіло забрати з вулиці, не могли розкопати всіх і допомогти всім. Вони віддавали людям свою їжу, робили все, щоб їх захистити. Взагалі там атмосфера була гнітюча: коли кожні десять хвилин падають бомби і гине наступна і наступна людина, це дуже важко».
Побратим «Адамса» з позивним «Крафт» згадує: «Ми зустрілись у перших числах березня, коли стояли на одній позиції. І я побачив, що він не лише став ще сміливішим, а постійно намагався шукати позитив, багато жартував, ці жарти були ліками від страху та піднімали бойовий дух».
Старший солдат Олександр Дерев’янко поліг 3 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання. Виїхавши з території заводу «Азовсталь», екіпаж дістався позиції, де ворог уже оточив побратимів. Оцінивши обстановку, бійці вирішили спрямувати бронемашину на ворога, відтягуючи увагу на себе й відкриваючи шлях для виходу оточеним захисникам. Бронемашина потрапила під ворожий вогонь. «Адамс» загинув у тому бою, йому навіки буде 24 роки… Тіло воїна побратими забрали на «Азовсталь». Російська сторона повернула тіло Олександра в межах обміну. Поховали захисника 14 січня 2023 року на Алеї Героїв у рідних Черкасах.
19 липня 2022 року Указом Президента України азовець Олександр «Адамс» Дерев’янко був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
«У боях за Маріуполь героїчно загинув Адамс. У Черкасах його знали як Казіміра. Саня був світлою людиною, справжнім прикладом нового покоління українських націоналістів. Саме такі мали будувати світлу українську Державу після війни, але прокляті орки не дали дожити йому до 25», — написав командир 2-го батальйону ССО «Азов» Київ Дмитро Кухарчук.
Вічна пам’ять і шана Герою!
Підготувала Тетяна Тиндик
Джерела: Суспільне, Громадське, Свої.City, Новинарня
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
