Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Щиро любив літературу та читання, до останнього дбав про хвору матір.
Володимир народився 20 грудня 1978 року в Ірпені. Дитинство провів у рідному місті, а з семирічного віку разом із батьками переїхав до Києва.
Після школи навчався в профтехучилищі. Працював слюсарем з ремонту електрообігрівачів на Київському вагоноремонтному заводі.
Згодом змінив діяльність і став продавцем книг на Петрівці — Володимир щиро любив читання та літературу, тому ця робота приносила йому справжнє задоволення.
Окреме місце в його житті займала родина. Через хворобу матері він залишив роботу, щоб доглядати та до останнього залишатися з нею.
Після смерті матері у 2024 році ухвалив рішення стати на захист України. Попри проблеми зі здоров’ям, добровільно пішов служити до лав Збройних Сил України. Служив стрільцем 1-го стрілецького взводу 260-ї окремої бригади територіальної оборони «Хортиця».
Рідні та друзі згадують Володимира як добру, щиру, веселу й дуже відповідальну людину, яка завжди намагалася підтримати інших, навіть коли самій було важко.
«Для рідних і друзів він назавжди залишиться добрим, щирим, веселим та відповідальним. Володимир був душею компанії, умів підтримати кожного і завжди залишав по собі лише теплі спогади», – написала в.о. Ірпінського міського голови Анжела Макеєва, висловлюючи своє співчуття.
Життя воїна обірвалося під час бойового завдання 11 травня 2026 року на Запорізькому напрямку.
У Володимира залишилися брат та дві сестри. Захисника поховали на міському кладовищі в Ірпені.
Вічна шана Герою!
Фото: Телеграм Макеєва Анжела
За матеріалами: Телеграм Макеєва Анжела
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
