Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Стрілець-зенітник Руслан має на рахунку чотири офіційно підтверджені збиття з ПЗРК. До великої війни він був дитячим футбольним тренером на Житомирщині.
Про історію воїна розповіли на сторінці 39-ї бригади тактичної авіації.
Руслан працює з переносними зенітними ракетними комплексами Stinger, «Ігла» та «Стріла». Серед підтверджених цілей, які він збив, — крилата ракета та російські ударні БПЛА типу Shahed.
Один із бойових епізодів зенітник згадує як кілька секунд, у які все вирішувалося ще до того, як ціль встигла змінити курс.
«Ми тільки виїхали на позицію — і майже одразу з’явилася ракета. Спіймав її в приціл, затис гачок — „Стріла“ пішла в небо. Потім ці кілька секунд очікування… А далі — вибух», — розповідає Руслан.
Каже, у такі моменти найсильніше відчувається не саме влучання, а усвідомлення того, що ракета вже не долетить до українського міста.
«Коли бачиш, як те, що мало летіти в житлові будинки чи по людях, розсипається в небі уламками — це дуже сильне відчуття. Тоді розумієш: ти щойно не дав біді дійти до чиєїсь домівки», — говорить військовий.
До війни Руслан не уявляв себе у війську. Строкову службу не проходив, займався спортом і тренував дітей — навчав їх тактики, дисципліни та боротьби за результат на футбольному полі.
Після початку повномасштабного вторгнення він пішов добровольцем. За цей час змінив кілька підрозділів, служив на Миколаївщині та Кіровоградщині, а згодом повернувся захищати небо ближче до рідного дому.
«Якщо чесно, я ніколи не думав про армію. Моє життя було пов’язане зі спортом і дітьми. Але після 2022 року питання вже стояло не „хочу чи не хочу“, а що ти готовий зробити для своєї країни», — каже Руслан.
Бойовий досвід навчив його головного правила зенітника — діяти без зайвих секунд на роздуми. Команда «Ціль у повітрі» може пролунати будь-якої миті, і після неї все вирішують швидкість, холодна голова та точність.
Після війни Руслан хоче повернутися до тренувань і знову працювати з дітьми на футбольному полі. А майбутнє України бачить мирним і сильним.
«У нас неймовірні люди. І ми вже довели всьому світу, наскільки сильними можемо бути», — говорить він.
