Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Історія боснійського серба Давора Савичича нагадує хроніку конфліктів, які залишили кривавий слід на карті Європи. Косово, Донбас, Сирія, а згодом — Київщина.
Тепер його ім’я офіційно з’явилося і в українських матеріалах слідства про воєнні злочини.
22 травня 2026 року Служба безпеки України повідомила Савичичу про підозру за порушення законів та звичаїв війни. Доказову базу зібрали спільно з аналітиками Головного управління розвідки Міністерства оборони України в межах проєкту «Книга катів українського народу».
За даними слідства, йдеться не просто про чергового іноземця, який вирішив воювати на боці росії. Перед українськими правоохоронцями постає фігура людини, яка роками перебувала поруч із різними воєнізованими структурами та неодноразово опинялася в центрі резонансних історій.
Народжений у боснійському місті Бановичі у 1980 році, Савичич нині проживає в російських Хімках та має подвійне громадянство — російське і боснійське. Він є військовослужбовцем приватної військової компанії «Редут» у званні полковника.
Втім, його військова біографія почалася значно раніше.
Ще наприкінці 1990-х років Савичич служив у сумнозвісній «Сербській добровольчій гвардії», більш відомій як «Тигри Аркана». Це формування отримало репутацію одного з найжорстокіших під час Балканських воєн. Саме тоді за Савичичем закріпився позивний «Елвіс».
У різні роки його ім’я фігурувало в розслідуваннях щодо вбивств цивільних у Косові та організації вибуху в Чорногорії. Попри це, у 2008 році суд виправдав його за цими епізодами.
З початком російської агресії проти України Савичич знову з’являється в інформаційному просторі. Уже у 2014 році він входить до групи сербських бойовиків, які воювали на окупованій частині Донбасу. Пізніше його фіксують разом із найманцями ПВК «Вагнер» у Сирії.
До лютого 2022 року Савичич очолив диверсійно-розвідувальний загін «Волки», який діяв у складі російського угруповання «Восток». Саме цей підрозділ брав участь у захопленні населених пунктів Київської та Житомирської областей під час перших тижнів повномасштабного вторгнення.
Саме із цим періодом пов’язані злочини, які сьогодні стали підставою для української підозри.
Слідство встановило два епізоди жорстокого поводження із цивільними мешканцями Київщини.
Перший стався 3 березня 2022 року в селі Федорівка. Місцевий житель разом з іншими людьми переховувався від російських обстрілів у бетонній трубі. За версією слідства, після затримання чоловіка російські військові за наказом Савичича роздягли його до спідньої білизни, зв’язали руки, закрили очі та вивезли до лісу.
Там його прив’язали до дерева та використали гранату як інструмент психологічного терору. Чоловік майже дві години перебував під реальною загрозою смерті.
Після цього почалися допити.
Від потерпілого вимагали інформацію про українських військових та змушували озвучувати вигідні російській пропаганді заяви. Коли він відмовився, за даними слідства, Савичич особисто застосував насильство.
Згодом чоловіка змусили викопати яму, яка стала його імпровізованою камерою. Там він перебував майже тиждень — у холоді, без належного харчування та води.
Другий епізод стосується мешканки Іванкова.
5 березня російські військові увірвалися до її квартири, зв’язали жінку та вивезли до лісу поблизу Шибеного. Протягом кількох діб її утримували у фургоні.
Під час допиту Савичич, за версією слідства, також вимагав інформацію про українських військових та намагався використати цивільну жінку для створення пропагандистського сюжету. Для залякування він погрожував їй фізичною розправою та демонстративно імітував напад.
Обидва епізоди об’єднує характерна риса російської окупації Київщини навесні 2022 року — використання терору проти цивільного населення як інструмента контролю та збору інформації.
У матеріалах підозри йдеться про порушення норм міжнародного гуманітарного права, зокрема положень Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та Римського статуту Міжнародного кримінального суду.
Історія Давора Савичича показова ще й тому, що вона виходить далеко за межі України. Вона демонструє, як ветерани різних воєн і парамілітарних структур десятиліттями мігрують між конфліктами, стаючи частиною нових військових кампаній.
Сьогодні Савичич залишається лише одним із сотень іноземців, які воювали на боці росії. Проте його біографія є нагадуванням про те, що війна проти України стала точкою тяжіння не лише для російських військових, а й для цілої мережі професійних найманців та учасників попередніх збройних конфліктів.
І тепер частина їхніх історій поступово перетворюється на кримінальні провадження.
