Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
До великої війни Юлія з Луцька працювала фітнес-тренеркою, а сьогодні керує наземними роботизованими комплексами та евакуює поранених із позицій.
Про історію бійчині розповіли у 100-й окремій механізованій бригаді.
До служби Юлія закінчила факультет фізичної культури, спорту та здоров’я Волинського національного університету імені Лесі Українки та працювала за фахом.
Після початку повномасштабного вторгнення дівчина долучилася до волонтерства. А за два роки — влітку 2024-го — вирішила йти далі.
«Зрозуміла, що потрібно щось змінювати. Волонтерства мені стало замало. Захотіла бути серед людей, які безпосередньо наближають таку бажану усіма нами Перемогу», — розповідає військова.
Долучившись до батальйону безпілотних систем 100-ї ОМБр, Юлія освоїла фах операторки БпЛА. Позивний «Аказа» взяла на честь одного з улюблених персонажів аніме.
Згодом її зацікавили наземні роботизовані комплекси.
«Якщо FPV-дрон може доставити 3 кг вантажу, то НРК — 150–300 кг», — пояснює бійчиня.
Втім, сама Юлія не любить слово «доставка» і називає роботу наземних дронів «виконанням місій».
Наземні роботизовані комплекси везуть на позиції життєво необхідні речі — боєприпаси, воду, харчі та акумулятори. Назад нерідко повертаються вже з пораненими.
Бували й місії з евакуації тіл загиблих побратимів.
«Аказа» зізнається: саме евакуаційні виїзди є найважчими, адже там особливо відчуваєш ціну навіть найменшої неточності.
Водночас робота оператора НРК не обмежується лише керуванням.
«Сьогодні ти за пультом. Завтра — механік. Позавтра — помічник зварника. Також мусиш уміти паяти, „прошивати“. Оператор НРК — це насамперед готовність робити все, що потрібно тут і зараз», — каже військова.
На Волині на бійчиню чекають батьки — Лариса Борисівна та Олександр Іванович, молодший брат Владислав і домашній улюбленець — кіт Лунтік.
