Якщо раніше росіяни покірно терпіли всі негаразди, пов’язані з розв’язаною ними ж війною проти України, та будь-які знущання з боку…
Боєць Сил оборони на псевдо «Халк» починав службу помічником гранатометника, однак найбільше його тягнуло до техніки.
Як розповідають у Державній прикордонній службі, з того часу він встиг керував і вантажівками, і бронетранспортерами, хоча до того не мав навіть водійських прав.
«У цивільному житті він готувався приборкувати метал і надра: спочатку вчився на газозварника, потім став шахтарем. На строкову службу йшов із думкою „швидко відслужити й повернутися“, але армія затягнула. Підписав контракт. А потім прийшла велика війна», — зазначають у ДПСУ.
Початок повномасштабного вторгнення «Халк» зустрів у Кам’янці, вже у бліндажах.
«Найбільший страх був через те, що рідні в Золочеві. Коли телефонував, розумів: треба їх якось забирати. А так, адаптувались. Поїхали у Куп’янськ. Там уже зібралися з думками і готові були виконувати бойові задачі», — ділиться «Халк».
Далі його бойовий шлях проходив через Іванівське, Часів Яр, Тополі, Дронівку та Мосьпанове, де наш герой разом з побратимами не лише відбив ворожу позицію, а й захопив свій перший трофей — ворожий БТР.
Проте найяскравіше у його пам’яті закарбувався населений пункт Байрак.
«Найбільше налякало — у них не закінчувались снаряди і вони нас „лупашили“ з усього. По нас працювали РСЗВ, танки, вертольоти стирали прямо конкретно. І тоді почали з’являтись дрони. Щось десь літало. Було влучання, біля мене мотолигу розбило, мені мотори попробивало», — згадує український воїн.
«Ці 20 кг вибухівки мене б розірвали»: боєць 225 ОШП переміг у двобої з «Ланцетом», врятувавши чотирьох побратимів
