Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Залишив спокійне та заможне життя в Італії, аби повернутися захищати Україну. Пройшов майже всі найважчі напрямки фронту в піхоті, а тепер освоює БПЛА.
Про повернення з еміграції, службу в піхоті та розвідці та чому обов’язок перед Україною виявився дорожчим за успішну кар’єру, розвідник 42-ї окремої механізованої бригади «Пінчер» розповів кореспонденту АрміяInform.
«У мене в Попасній у 2022 році була позиція з такою назвою. Я був там старшим. Позиції вже давно немає, але позивний так і залишився», — розповідає військовослужбовець розвідувальної роти 42-ї окремої механізованої бригади з позивним «Пінчер».
Понад 15 років прожив в Італії, але повернувся захищати Україну
Сам він зі Львова. Але ще в дитинстві батьки забрали його до Італії, де він жив понад 15 років. Розповідає, що займався музикою і заробляв дуже непогані гроші. Але один телефонний дзвінок у лютому 2022-го все змінив.
«Мені подзвонив друг і сказав, що почалася війна. Я спочатку подумав, що він прикол тягне. Але ні. Я приїхав на роботу і сказав, що даю тиждень, аби знайшли іншу людину, бо я їду на війну в Україну. Спочатку всі відмовляли мене. Але я вже все для себе вирішив», — згадує «Пінчер».
Після приїзду до Львова він одразу пішов у ТЦК. Тоді добровольців було багато, тому його не дуже хотіли брати. Але він свого домігся. І того ж дня опинився на Яворівському полігоні.
«Там ми були не довго. Отримали форму, постріляли десь по 15 набоїв, і все. Далі нас повезли в Лисичанськ. Там ще були різні представники бригад. Питали, хто чим хоче займатися. Я одразу сказав, що я приїхав не гайки крутити і їжу готувати, а воювати, й іншого не хочу. Я потрапив у 24-ту окрему механізовану бригаду», — розповідає «Пінчер».
Попасна: війна, якої вже немає
Потім була Попасна. Чотири місяці в місті, яке знищувала російська артилерія та авіація і штурмували «вагнери».
«Там був яр. По один бік стара Попасна, по інший — нова. Ми були в новій, адже в стару вже зайшов ворог. У нас ще позиція була біля самого яру. Тому там постійно були контакти. Але тоді не було таких засобів, як зараз. Було хіба що трохи „мавіків“. Але „скидів“, FPV не було. Тоді я навіть бронік іноді міг скинути, бо знав що більш-менш безпечно. Набагато простіше було, ніж зараз», — розповідає «Пінчер».
Тоді в Попасну заходило 30 людей, згадує «Пінчер». А вийшло 9. Відступити довелося, адже опинилися майже в повному оточенні.
Після Попасної були Лисичанський НПЗ, визволення Херсонщини та самого Херсона, а згодом Бахмут. Усюди були важкі бої та втрати. Але «Пінчер» залишався у строю.
Місток, дрони, газ і 5 кілометрів з пораненою ногою
Один із найскладніших спогадів — спроба провести зачистку в Оріхово-Василівці. Групу ще на підході побачили з дронів, і почався обстріл. Двоє побратимів одразу загинули. А «Пінчер» ще з трьома хлопцям забіг під маленький місточок під трасою.
«Добре те, що там були кущі, і їхні FPV не могли туди залетіти. Але вони почали травити нас газом. Скидали його з дронів. Очі пече, ти задихаєшся. Організм просто вимагає, аби ти вискочив на повітря. Один отак вибіг. І його накрили. Він весь в уламках був. Ми його затягли. Потім я намагався висунутися. Але дістав уламок у ногу. На адреналіні навіть не одразу помітив. Лише коли відчув, що нога мокра стала. Потім вони ще робили скиди. І уламок потрапив у плече», — згадує «Пінчер».
Спроби зв’язатися зі своїми по рації були невдалими. Цілий день довелося сидіти під мостом. І десь о 12-й годині ночі вони вирішили спробувати вийти до своїх самостійно.
«Ми проаналізували, як літає їхній дрон. Порахували, що у нас є трохи часу, коли він відлітає, аби дістатися якогось укриття. І так ми виходили. Дійшли до точки, де мала бути машина для евакуації, але там нікого не було. А в підвалі був хлопець. Теж поранений. Я його взяв, і ми продовжили відхід. Йшли 5 кілометрів. Періодично ховалися. Літали дрони, і ми не знали, наші чи ні», — розповідає «Пінчер».
Шлях у 42-гу бригаду
Вийти до своїх у підсумку вийшло. Після кількох тижнів лікування він повернувся в підрозділ. Згадує, що до кінця рана ще не загоїлася, а його знову вирішили відправити в Оріхово-Василівку. Відтоді прийшло бажання перевестися в інший підрозділ. У 42-гу окрему механізовану бригаду запропонував перевестися знайомий офіцер. І згодом це було зроблено.
Нині «Пінчер» служить у розвідувальній роті 42 ОМБр. Навчився керування одного з видів БПЛА. Однак тепер такі борти підрозділ не використовує, тож «Пінчер» очікує на навчання на інший вид дронів.
«Зараз їжджу з хлопцями, дивлюся, як все відбувається. Загалом, я людина, яка хоче спробувати все. Люблю, коли є час, щось почитати чи подивитися про різні БПЛА. А загалом, готовий братися за будь-яку роботу», — розповідає «Пінчер».
Про свій вибір повернутися в Україну та долучитися до війська не шкодує. Каже, що одразу розумів, на що йде:
«Це мій обов’язок. Рано чи пізно я б повернувся в Україну. Як би до мене тоді ставилися? От ті, хто зараз за кордоном, вони приїдуть і будуть розповідати, які вони патріоти. Але я так не можу».
Фото автора і з особистого архіву героя
