Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Окупант із 186-го полку рф в полоні розповів, як обіцянки грошей обернулися виживанням на передовій.
Відео з розповіддю окупанта оприлюднили на сторінці 67-ї окремої механізованої бригади.
Історія цього окупанта типова для сучасної російської армії. До війни він працював вантажником на пилорамі та на будівництві. 27 липня 2025 року, перебуваючи у стані сильного алкогольного сп’яніння, разом із другом пішов до військкомату підписувати контракт.
«Ми два придурки з другом. П’яні пішли до військкомату. Їм байдуже, що ти п’яний — головне, щоб підписав», — згадує полонений.
Головною мотивацією стали гроші: обіцяна одноразова виплата та загальна сума, яку він планував витратити на будівництво будинку. Його друг, який ішов воювати «за брата», вже загинув.
Реальність на фронті виявилася протилежною обіцянкам. У 186-му полку не було ні підвозу води та їжі, ні евакуації поранених. Виживали як могли: замість води топили сніг або збирали росу, замість їжі — шукали сухпайки у речах загиблих. Сам полонений згадує, що інколи їв шоколадні батончики зі снігом, називаючи це «морозивом».
«Ходили до двохсотих, брали продукти. Відкриваєш рюкзак — дивишся, є тушонка чи ні. Так і виживали», — розповідає він.
Під час одного зі штурмів групу з п’яти окупантів фактично знищили. Двоє намагалися відстрілюватися і втекли, інші загинули. Він залишився один у бліндажі.
Коли на позицію зайшли українські бійці 67 ОМБр, росіянин вирішив здатися.
За його словами, відчув не страх, а полегшення — що це нарешті закінчилося.
У полоні йому дали воду, їжу та надали допомогу. Він також подякував українському командиру з позивним «Джексон» за збережене життя.
Тепер окупант закликає співвітчизників не вірити російській пропаганді.
«Повернуся додому — якщо буде ввімкнений Соловйов чи Скабєєва, розіб’ю телевізор. Вони брешуть», — каже він.
