Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Прикордонник Вадим Лахай із позивним «Фізрук» — водій підрозділу безпілотних авіаційних систем «Фенікс».
Про нього розповіли на сайті ДПСУ.
Він народився на Волині, у селі Мала Глуша, і з дитинства тягнувся до техніки. Автомобілі були його справою ще задовго до війни: ремонтував, продавав, працював із ними щодня. Саме за цим заняттям його і застало повномасштабне вторгнення.
До лав прикордонників Вадим долучився під час мобілізації. Його цивільний досвід визначив і військову спеціальність — він став бойовим водієм. Як зазначили в ДПСУ, сьогодні його робота — це не просто керування автомобілем, а постійний ризик і відповідальність.
Він доставляє особовий склад, боєприпаси, техніку на позиції, де немає доріг у звичному розумінні, зате є мінні поля, вирви, ворожі FPV-дрони і постійна загроза обстрілів.
У таких умовах важливо не лише вміти кермувати, а й «відчувати» машину, стежити за її станом і діяти максимально зосереджено. Помилка може коштувати надто дорого.
Вадим розповів, що ця робота гартує характер і вчить діяти з холодною головою, навіть тоді, коли часу на рішення майже немає. Служба, за його словами, дала й інше — досвід роботи в команді, дисципліну і відповідальність.
«Тут ти постійно вчишся взаємодіяти з людьми, бути зібраним і діяти чітко, — сказав він.
Найскладніше — працювати під тиском і встигати виконати завдання, зберігаючи безпеку. Але з часом він навчився знаходити баланс між швидкістю й обережністю та діяти за правилами та водночас ефективно.
Його мотивація проста і зрозуміла — сім’я. Дружина і маленька донька. Він воює за те, щоб вони не побачили війни такою, якою бачить її він щодня.
У складі підрозділу «Фенікс» Вадим виконував завдання на Куп’янському та Лиманському напрямках. Зауважив, що кожна ділянка фронту має свою специфіку: десь більше мін, десь активніше працюють дрони, десь основна загроза — артилерія.
Усе це змушує постійно адаптуватися, змінювати маршрути, оцінювати ризики і приймати рішення на ходу. Впливає навіть ландшафт: у лісі легше сховатися, але складніше рухатися.
Попри все, Вадим думає про майбутнє. Після перемоги хоче повернутися до мирного життя, знову працювати з автомобілями і, головне, бути поруч із родиною. Бо для нього це і є головна точка опори, заради якої він щодня виходить у дорогу, де кожен маршрут може стати випробуванням.
