Після того, як Сили оборони взяли під вогневий контроль ворожу логістику, перерізаючи ударними безпілотниками так званий «сухопутний коридор» та інші…
37-річний Олексій з позивним «Ботанік» боєць 3-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї ОГШБр, який пробув на «нулі» майже цілий рік — 343 дні.
Про нього розповіли на каналі батальйону.
«Утім, унікальність Олексія не тільки в тривалості перебування на бойових позиціях, а і в тому, що він капітан, командир гірсько-штурмової роти. Очевидно, на сьогодні це найтриваліший бойовий вихід для офіцера ЗСУ. Хороші ротні часто бувають на передніх позиціях, однак не надовго, адже крім власне бойової в них купа й іншої роботи», — йдеться в повідомленні.
До війни Олексій був цивільною людиною з Луганщини — тієї частини, що перебуває в окупації з 2014 року. Ще до початку російської агресії він вступив у Харківський національний університет імені В.Каразіна на біологічний факультет, де паралельно пройшов військову кафедру й отримав офіцерське звання.
У 2013-му одружився, а наступного року переїхав на Черкащину й став працювати в Центрі зайнятості в невеликому селищі. Ще через два роки став батьком.
В обов’язки Олексія входила й профорієнтація для ЗСУ — він підшукував для армії контрактників.
Після того, як йому вручили повістку, офіцер по розподілу потрапив у 128-ї ОГШБр, став командиром взводу вогнеметників у роті РХБЗ. Його призов мав закінчитися в червні 2022 року, однак у лютому почалася повномасштабна війна, тому в ЗСУ довелося затриматися.
«Згодом вогнеметників почали переводити в піхотні підрозділи, і Олексій залишився в батальйоні, з яким працював. Спершу став заступником командира роти, а як тільки ротний пішов на підвищення, зайняв його місце», — повідомили в 3-му гірсько-штурмовому батальйоні.
Позиції гірсько-штурмової роти знаходяться на Оріхівському напрямку.
«На лінії зіткнення бувають періоди затишшя і бойової активності. Це залежить, по-перше, від погоди: чим гірша погода для наших дронів, тим більше ворожих штурмів. А, по-друге, від дат. Є в росіян певні сакральні дати, з нагоди яких вони хочуть прославитися, наприклад, дєнь побєди чи дєнь армії… Ми знаємо, що треба вистояти цей період, а далі вони зітруться й настане затишшя», — розповів «Ботанік».
Затишшя умовне, бо якщо немає штурмів і не працює артилерія, то дрони літають практично завжди. Але в такі періоди піхоті все-таки легше. Однак, як зазначили військові, ця одноманітність, а також відсутність нормального побуту досить сильно тисне й провокує дрібні конфлікти.
«Щоб мінімізувати їх, я намагався тасувати людей — перекидав із точки на точку. І це допомагало», — розповів «Ботанік».
Росіяни періодично намагалися прорвати напрямок, штурмували позиції на БМП, мотоциклах, квадриках чи пішки.
«Кілька разів виникали критичні ситуації, коли ворожа піхота застрибувала в наші траншеї. Але її щоразу знищували. Дуже допомагала єгоза й плутанка перед переднім краєм, вона затримувала штурмовиків і давала час нашим дронщикам і кулеметникам.
У мене хороші водії. Якщо в бійця важке поранення, ми включали всі засоби РЕБ, наводили стрілецьку зброю, і я просив водіїв виїхати. Вони залітали на позицію, за секунди забирали пораненого й виїжджали. А взагалі я старався полегшити перебування бійців на бойових, наскільки це можливо. Слідкував, щоб кожен щодня мав можливість зв’язатися з рідними, це дуже допомагає», — пригадав Олексій.
У його роті немає жодного кадрового військового, котрий навчався в спеціалізованих військових навчальних закладах. Усі колишні цивільні, дехто підписав контракт, уже будучи в ЗСУ, як і сам «Ботанік».
У 3-му гірсько-штурмовому батальйоні зауважили, що ця «цивільно-штурмова» рота, відколи воює на Оріхівському напрямку, відбила всі російські штурми, не дала просунутися ворогу ні на метр і зберегла всі позиції.
«Я усвідомлюю, якою ціною це дається. І головна причина неприродньо довгих бойових виходів теж відома — відсутність людей. У моїй роті некомплект (як і у всіх інших), а з тих, що є, приблизно половина — категорія 50+, вони постійно хворіють і лікуються. Немає людей — немає й нормальних ротацій.
Ще одна причина — небезпечна логістика, але це другорядне. Бо якби були люди, безпечний час для заміни принаймні раз на місяць можна знайти. Взагалі, ідеально було б, якби піхотинець місяць перебував на бойових, а місяць відновлювався», — сказав Олексій.
Після бойового виходу він отримав відпустку. Дома він привітав доньку з 10-річчям, подарував велосипед і навчив на ньому кататися. А далі знову повернувся в підрозділ.
«Своє головне призначення як командира бачу в тому, щоб мінімізувати втрати особового складу, в ідеалі — щоб їх зовсім не було. Але на війні і в піхоті це, на жаль, неможливо. Якщо ж говорити про особисту мотивацію, то я не хочу, щоб мої рідні, моя донька бачили те, що бачу я — вибухи, прильоти КАБів, зруйновані села, смерті. Це заради чого я тут…» — резюмував «Ботанік».
