Вісім таких спільнот адміністрував мешканець Черкас, якого суд визнав винуватим у перешкоджанні законній діяльності Збройних Сил України в особливий період та призначив п’ять…
Не уявляв життя без роботи на землі.
Віталій народився 7 листопада 1965 року у селі Капустинці на Київщині. Після школи проходив строкову службу в армії. Згодом створив сімʼю та оселився у Переяславі на Київщині.
Працював спочатку водієм на місцеві швейній фабриці, а після розпаду СРСР — на різних приватних підприємствах. За спогадами дружини Лідії, дуже любив працювати на землі.
«Вітя без землі не міг, скільки його пам’ятаю, довбався на грядках. Приїжджав до матері в село, і все на світі їй робив: треба яблук на варення накришити — сідав і кришив. Город посадити, посапати — ішов і сапав. Із нього навіть сміялися: що то за мужик, що часник садить, а він не зважав. У нього все в руках горіло — роботящим був», — розповіла жінка.
У 2014 році Віталій пішов добровольцем в АТО. Півтора роки служив снайпером, отримав медалі «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Захиснику Вітчизни», відзнаку Президента України «За участь в антитерористичній операції» та нагрудний знак «Знак пошани» від Міністерства оборони.
Із початком повномасштабної війни знову пішов добровольцем 26 лютого 2022 року. Хотів повернутися до побратимів із 95-ї десантно-штурмової бригади, але його не взяли за віком. Тоді чоловік влаштувався до іншої бригади на посаду механіка-водія інженерно-саперної роти.
«Батько був фізично підготовленим, витривалим, мав залізне здоров’я. Під час військової підготовки він давав фору молодим», — згадують сини Олексій та Ярослав.
Під час служби Віталій постійно підтримував зв’язок із сім’єю. За спогадами дружини, любив влаштовувати сюрпризи: не попереджав, що їде у відпустку.
17 березня 2024 року дружина зібрала Віталію посилку. Жінка згадує, що напередодні він зателефонував кілька разів, просив пробачення за прикрощі, яких міг їй завдати.
«18 березня я так чекала на його дзвінок, на вітання. Як мені було млосно на душі, Боже, не передати, що зі мною коїлося», — згадує пані Лідія.
Саме того дня Віталій Шеліх загинув. Це сталося під час виконання бойового завдання поблизу села Терни на Донеччині — підрозділ потрапив під обстріл із РСЗВ «Град». Поранення були несумісні з життям — побратими потім розповідали рідним, що Віталій загинув миттєво.
«Відтоді що б я не робила, всі думки про нього, в нашій родині всі розмови про нього», — каже дружина воїна.
Віталія Шеліха поховали у Переяславі.
Вічна пам’ять Захисникові!
Фото з сімейного архіву
За матеріалами Переяславської міської ради, Переяслав.City, петиції про присвоєння звання Героя України
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
