У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Фехтування сформувало його характер і навчило працювати задля Перемоги.
Михайло народився 30 березня 1991 року в Києві. З дитинства він вирізнявся спокійним характером, внутрішньою зібраністю та наполегливістю.
У шість років прийшов у зал фехтування, і відтоді спорт став важливою частиною його життя. З 2000-го по 2007 рік Михайло навчався у Відокремленому структурному підрозділі «Олімпійський фаховий коледж імені Івана Піддубного», де формувався не лише як спортсмен, а і як людина сильної дисципліни, витримки й честі.
Фехтування на шаблях стало для нього справою, в яку він вкладався по-справжньому. Михайло став майстром спорту України, був призером всеукраїнських змагань та чемпіонатів України. Ті, хто знав його у спорті, згадують: він не любив зайвих слів, не хизувався досягненнями, а просто багато працював. Його поважали за характер, працелюбність і вміння зосереджено йти до мети.
У коледжі шанують його подвиг: на честь Михайла й інших загиблих випускників у лютому 2026 року провели вечір пам’яті «Янголи спорту», а їхні фото молоді спортсмени щодня бачать у коридорах навчального закладу.
Друзі пам’ятають Михайла ще з юних років як щирого, надійного й дуже світлого хлопця. Він був з тих людей, поруч із якими спокійно. Не прагнув бути в центрі уваги, але завжди залишався тим, на кого можна покластися. Він умів підтримати без зайвого пафосу, допомогти без нагадувань, підбадьорити коротким словом чи жартом саме тоді, коли це було потрібно.
Після завершення спортивної кар’єри Михайло працював електромонтажником. У цій професії, як і в спорті, проявлялися його точність, уважність до деталей і відповідальність. Колеги розповідають про нього як про сумлінного майстра і порядну людину. Для друзів він залишався відкритим, простим у спілкуванні, завжди готовим прийти на допомогу. Для батьків був люблячим і турботливим сином, для рідних — опорою, для близьких — людиною великого серця.
У серпні 2024 року Михайло долучився до лав Збройних Сил України. Служив у розвідувальній роті 78-ї окремої десантно-штурмової бригади. Побратими знали його за позивним «Майкл». У війську він залишався таким, яким був завжди: стриманим, надійним, витривалим і чесним. Він не шукав гучних слів чи визнання — просто робив те, що мав робити. Кулеметник розвідувальної роти, він був справжнім воїном і захисником України.
Ті, хто служив поруч із ним, згадують, що на нього можна було покластися в найважчі моменти. Він умів підтримати інших, не втрачав людяності навіть у суворих умовах війни, допомагав, вчив, був поруч. У ньому поєднувалися сила, спокій і внутрішня гідність. Саме таким його запам’ятали побратими — людиною, яка не підводить.
7 серпня 2025 року Михайло Жлуктенко загинув у бою за село Степне Сумського району Сумської області. Йому було 34 роки.
Поховали Михайла на Байковому кладовищі в Києві.
Його життя було коротким, але гідним і світлим. Він залишив по собі не лише пам’ять, а й приклад — як бути справжнім сином, другом, братом, спортсменом і воїном. Люди, які знали Михайла, відзначають його щирість, силу характеру, надійність і доброту. Такі люди не забуваються.
Захисника посмертно нагороджено відзнакою «Хрест Хоробрих» та орденом «За мужність».
Честь і вічна шана Герою!
Вікторія Прокопенко
Фото надані родиною та друзями
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
