Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Служив в АТО/ООС, обороняв Маріуполь, загинув у російському полоні.
Богдан народився 24 січня 1994 року в Черкасах. Після школи навчався в Черкаському професійному автодорожньому ліцеї, де опанував професію оператора комп’ютерного набору.
Навесні 2012 року юнака призвали на строкову службу, яку він пройшов у військовій частині А2777. Це визначило подальший життєвий шлях Богдана: вже за рік він підписав армійський контракт.
Постійно займався спортом: боксом, футболом, карате. Був фізично міцним і витривалим. Любив жартувати, був добрим, чуйним і дуже справедливим.
А ще любив різну смакоту, особливо солодке.
Особливим для молодого чоловіка став 2014 рік. 12 квітня Богдан одружився з коханою Мариною. Того ж року в подружжя народилася донька Меланія.
У 2014-2016 роках він служив у районі проведення АТО. Водночас вирішив зростати у військовій професії. Навчався за спеціальністю «Військове управління (за видами збройних сил)» у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив з відзнакою у 2020 році.
На той час в Усенків народилася друга дитина — донька Злата. І родина переїхала до Миколаєва. Богдан долучився до 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Як командир 2-ї реактивної артилерійської батареї брав участь в ООС на Донеччині.
Богдан і на службі, і в сімейному колі завжди проявляв найкращі якості: був справедливим, добрим, щедрим. До кожної справи ставився відповідально, не любив будь-що зробити абияк.
Ніколи не соромився змінити підгузок молодшій доньці, згадує дружина. Зі старшою в нього такої можливості не було. Бо тоді служив в АТО.
Присутність тата-військового вдома завжди перетворювалася для дітей на щире й радісне спілкування, цікаві розваги.
Ще 6 грудня 2021 року Богдан заступив на позиції в районі Мангуша поблизу Маріуполя. Передчуття війни витало в повітрі.
Подружжя бачилося востаннє в день народження Марини — 10 лютого 2022 року. «Він зробив сюрприз і приїхав», — згадує жінка. Каже, що Богдан ніколи не стидався говорити слова про кохання і проявляти його в діях, турботі та подарунках.
Чоловік з іншими бійцями 36-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського були серед перших, хто зустрів російських нападників у перший день повномасштабного вторгнення в Україну.
Перший тиждень він регулярно виходив на зв’язок з дружиною. Розповідав, що з побратимами тримає оборону, і запевняв, що з ним усе добре.
«Згодом повідомлення ставали дедалі рідшими, — розповіла дружина. — Богдан був майже в інформаційному вакуумі, просив надсилати йому новини, тож я щодня моніторила сторінки Генштабу ЗСУ й писала про ситуацію на фронті».
Упродовж деякого періоду повідомлення взагалі припинили доходити. «Уже на заводі імені Ілліча він мав доступ до „Старлінку“, і ми знову змогли більше листуватися», — розповіла Марина.
Останнє повідомлення від чоловіка дружина отримала 6 квітня 2022 року. А 12 квітня під час прориву Богдан потрапив у полон, — про це дружина дізналася не відразу. Прояснити це допомогло відео, яке бойовики ДНР виставили наприкінці місяця. Відтоді розпочалася активна діяльність Марини з метою визволення чоловіка з російського полону. Жінка стала співзасновницею громадської організації «Сім’ї офіцерів та артилеристів 36 ОБрМП».
Трохи згодом, влітку 2022 року, їй надійшов лист. Утім, його зміст говорить про те, що текст написаний під диктовку: «Живий, здоровий, годують добре, водять на прогулянки». Хто повірить, що такі умови створювала для українських морських піхотинців у в’язницях країна-агресор?
Як пізніше з’ясувалося, Богдан був в Оленівці, а далі у російському ув’язненні в Курську, Мордовії, Камишині. Останнім місцем утримання стало відоме звірствами до українських громадян СІЗО міста Кизил у Пермському краї.
18 вересня 2025 року Марині зателефонував слідчий і повідомив, що є збіг ДНК в базі з рештками, які по репарації надійшли у серпні 2025 року. Російська сторона написала, що причина смерті — відкрита форма туберкульозу. Жоден визволений з полону, хто перебував з Богданом Усенком, не підтверджує в нього ознак такого захворювання.
«Нам сказали, що в нашому випадку — це найгірші останки, які вони отримували з полону», — розповіла Марина Суспільному. Передані рештки свідчили, що з її чоловіка знущалися, піддавали тортурам, а потім намагалися приховати сліди злочинів.
Було проведено кілька експертиз. «Я замовила незалежну експертизу в інституті Бакаріуса. Я боролася не за папери — я боролася за життя людини, яку кохаю більше за себе. Але правда знову і знову наздоганяла. Усі експертизи підтвердили одне: отримані останки — це мій Богдан», — написала жінка 8 січня 2026 року у фейсбуці.
За словами військовослужбовця 36-ї бригади морської піхоти Олександра Савчука, з яким Богдан служив в одному підрозділі і з яким разом потрапили в полон, у неволі до артилеристів росіяни ставилися з особливою жорстокістю, їх катували та примушували підписувати документи про нескоєні злочини.
«Він був командиром реактивної артилерійської батареї. Нас дуже не любили. Мене примушували, щоб я підписав, що я бомбив Маріуполь, Волноваху, Широкине, що давали накази розстрілювали цивільних, займались грабежем. Я думаю, він, як і я, просто це не підписував. Йшов до останнього, бо, знаючи його характер та силу волі, його просто намагались зламати, але не зламали», — розповів Олександр.
Датою смерті Богдана Усенка вважається квітень 2025 року, без конкретного числа.
У замордованого росіянами українського офіцера залишилися дружина, дві доньки та батько.
Акцію «Не мовчи — полон вбиває» у Черкасах 11 січня 2026 року присвятили пам’яті Богдана Усенка.
Похоронний чин провели у Свято-Михайлівському гарнізонному соборі 16 січня. Морпіха поховали на Алеї Героїв.
Богдана Усенка нагороджено відзнаками «За зразкову службу», «За оборону Маріуполя», «За військову доблесть» і орденами «За службу» та «Хрест Заслуги».
Слава Захисникові!
Фото: Фейсбук-сторіка Maryna Usenko, Instagram Богдан Усенко, Суспільне
За матеріалами Меморіал. Платформа пам’яті, Суспільне, Точка Сходу
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
