Це не лише питання символів. Це спосіб формування професійної ідентичності, системи цінностей і розуміння того, на якій історичній основі стоїть сучасна українська армія. 5 грудня 2024…
Вона жила телебаченням, вірила в силу людей і розповідала історії незламних українців.
Минув рік від тієї ночі, коли російський дрон влучив у будинок під Києвом і забрав життя журналістки Тетяни Кулик та її чоловіка, відомого хірурга-онколога Павла Іванчова. Близькі, друзі та колеги ще довго не могли повірити в трагедію — чекали дзвінка, спростування, що це помилка. Але, на жаль. Так, голос Тетяни лишився у спогадах — теплий, жартівливий, живий.
Журналістка Укрінформу Діана згадує телефонний дзвінок Тетяні напередодні трагедії: «Тоді ввечері Тетяна зателефонувала мені по роботі, ми перекинулися кількома жартами. Завжди з гумором — це було в її стилі. Серед іншого ми говорили про те, як відсвяткуємо наші дні народження в редакції. Вони у нас були майже поруч у календарі. Тепер їй назавжди 42».
Тетяна народилася 14 червня 1982 року на Київщині. Ще з дитинства мріяла працювати на телебаченні. Закінчила Київський національний університет культури і мистецтв та навчалася в Українському інституті підвищення кваліфікації працівників телебачення, радіомовлення і преси — і відтоді не уявляла життя поза професією.
«Неймовірне щастя бути у професії, яка робить тебе ще щасливішою в цьому житті! Магія інформаційного простору завжди була частиною мене і мого життя», — писала вона в День працівників радіо, телебачення та звʼязку.
Професійний шлях почала літературною редакторкою. Перший прямий ефір стався випадково: довелося замінити ведучу та взяти інтерв’ю у міністра освіти. Саме тоді вона відчула, що телебачення — її простір.
Згодом Тетяна стала ведучою програми «Український клуб» на «Центральному каналі» (КДР ТРК). Пізніше була телеведучою Суспільного, створювала глибокі інтерв’ю в циклі «Завтра буде завтра». В одному з ефірів цієї програми вона бере велике інтерв’ю у свого майбутнього чоловіка, ученого і хірурга Павла Іванчова. Так їх звела доля і телебачення.
«Останніми гостями програми, яку вела Таня, були пілоти армійської авіації. Їхній гелікоптер було збито, вони дивом вижили, пройшли ворожий полон. Після запису Таня сказала: „Дивись, яка у них доля — одна на двох, я вірю в долю, може, моя теж одна на двох?“ Після її загибелі разом з чоловіком ці слова неначе дзвін час від часу у моїх спогадах…» — згадує журналістка Укрінформу Тетяна.
У 2024 році, вже працюючи в Укрінформі, вона створила й вела програму «Нація непереможних»: про видатних українців, які захищають країну на фронті та в тилу. Героями проєкту були музикант Олег Скрипка, режисер Олесь Санін, акторка Ірма Вітовська, чемпіонка світу з боксу Аліна Шатернікова, правозахисник Масі Найєм, а ще воїни, лікарі, пілоти, рятувальники, колишні полонені. У кожній розмові Тетяна вміла почути людину і дати їй прозвучати.
Саме ця віра і визначала її як журналістку та людину. Генеральний директор Укрінформу Сергій Череватий зазначає: «Тетяна до останнього віддавала себе професії. Вірила, що Україна обовʼязково переможе, і на прикладі незламних героїв своєї програми доводила, що українці — найкращі».
Вона часто повторювала цитату британської журналістки Ребекки Вест: «Журналіст — це людина, яка має талант щодня заповнювати порожнечу». Вона була саме з таких: із внутрішньою потребою розуміти світ і розповідати про нього іншим.
Колеги згадують її як людину, яка щиро захоплювалася героями своїх інтерв’ю.
«Мені завжди імпонувало, як Таня повністю занурювалася в розмову. Після кожного запису вона виходила піднесеною, а коли ми питали, як усе минуло, одразу переповідала найцікавіші моменти. Якщо ж щось ішло не за планом, Таня з гумором знаходила вихід із будь-якої ситуації. Такі світлі люди не повинні йти від нас так рано», — ділиться журналістка Укрінформу Юлія.
Буквально за тиждень до трагедії Тетяна очолила головну редакцію «Мультимедіа» Укрінформу.
Тетяна Кулик була членкинею Національної спілки журналістів України. За даними НСЖУ, станом на лютий 2026 року в Україні за час повномасштабної війни, розпочатої РФ, загинули щонайменше 144 медійники. Тетяна була 98-ю медійницею у списку загиблих.
Тетяну та її чоловіка Павла проводжали в останню путь у Києві. Поховали подружжя на Байковому кладовищі. У Тетяни залишилася донька — 20-річна Ліза.
Вічна памʼять!
Фото: Ілля Русачков / Укрінформ, зі сторінки Тетяни Кулик у фейсбуці
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
