Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Юлі з позивним «Джері» — 22 роки. Той вік, коли в цивільному житті обирають сукні або планують кар’єру, вона обрала піксель, бо знала: її місце — у ЗСУ.
Історію військової оприлюднили на сторінці 2-го гірсько-штурмового батальйону 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади.
«Так, інколи хочеться просто побути дівчиною. Повернутися туди, де немає війни, будувати сім’ю, вивчати щось нове. Але я з дитинства марила армією. Мені подобався адреналін, форма, зброя. Це було моє остаточне рішення», — каже Юлія.
Шлях до війська не був простим — поліція та нацгвардія відмовляли. Але вона не здалася, подала заявку через інтернет і врешті почула в слухавці те саме «так». Бригаду обирала за порадою брата — теж воїна. Хотіла бути ближче до свого.
У підрозділі поява Юлі стала подією. Командир згадує з усмішкою.
«Юля була першою дівчиною в нас. Ми не знали, як це буде. Заморочились, приготували окрему кімнату, створили умови. Не розуміли, що за „пані“ до нас їде, виявилося, що все просто: вона стала невід’ємною частиною нашого механізму», — зазначив командир.
Вона швидко довела: ні вік, ні стать не є показником кваліфікації. Поки інші сумнівалися, Юля вже тримала в руках викрутку та паяльник, опановуючи технічний бік дронів, які стали для неї несподіваним викликом.
«Я навіть не знала спочатку, що таке існує. Але цікавість затягнула. Хочеться вчитися і вчитися», — каже дівчина.
Сьогодні вона вже не просто літає — вона пілотує «пташок», вага яких із вантажем іноді сягає її власної ваги.
Але за технічними характеристиками та вдалими вильотами стоїть особиста драма, про яку Юля говорить стримано.
Її чоловік віддав життя за Україну. Багато хто після такої втрати міг би зламатися. Юля ж перетворила біль на мотивацію.
«Після втрати чоловіка життя стало іншим. Моя служба зараз — це мотивація помститися за нього. Кожен виїзд я почуваюся спокійно. Ніби він мене заспокоює і оберігає. Хоча страх десь там, глибоко, завжди є», — розповідає Юля.
На бойових завданнях вона не просить поблажок. Хоча побратими іноді намагаються підстрахувати, забрати важку роботу, Юля стоїть на своєму — хоче бути на рівні з іншими.
Командир підтверджує, що навіть у найважчі часи вона жодного разу не відмовилася від виїзду. Хоча, якби зробила це — ніхто б її не засудив. Вона не зупиняється: відточує одну навичку і одразу береться за наступну.
Армія змінила її характер, але не змогла стерти те дівоче, що було до війни. Вона впевнена: дівчатам в армії є місце, бо їхня уважність та акуратність іноді стають вирішальною перевагою в роботі з технологіями.
Про перемогу Юля каже просто. В її планах немає гучних святкувань.
«Коли все скінчиться, я першим ділом поїду до друзів та побратимів, які віддали життя за Україну. А вже потім — додому, до рідних», — наголосила Юлія.
Вона ні про що не шкодує. У 22 роки вже точно знає ціну свободи і ціну кожного метра української землі, який вона захищає через об’єктив своєї «пташки».
Як повідомляла АрміяInform, до 152-ї окремої єгерської бригади ЗСУ Альона прийшла через рекрутинг.
