У Запоріжжі суд виніс вирок місцевому жителю, який адміністрував кілька телеграм-каналів. Чоловік публікував дані про пересування військових та правоохоронців і тим самим перешкоджав…
«Непридатний до служби у війську» — цей статус Артем прийняти відмовився. Наполіг на перегляді рішення комісії та пішов захищати країну добровільно.
Історію бійця розповіли на сторінці 68-ї окремої артилерійської бригади.
Рідні дуже хвилювалися й не хотіли відпускати. Тому, щоб потрапити у військо, Артему довелося піти на хитрість: поки дружина й мати були на роботі, він завіз дітей до тещі, а про те, що їде у військкомат, повідомив рідним телефоном, коли вже був далеко від свого дому на Чернігівщині.
Спершу була служба в територіальній обороні, а згодом — у піхоті в складі 58-ї бригади. Завдяки заздалегідь пройденим курсам і наявності сертифіката Артем став санітаром, згодом — бойовим медиком взводу, а з часом — головним медиком роти.
Протягом усієї служби в піхоті Артем завжди перебував на «нулі» разом із побратимами. Хоча посада головного медика роти дозволяла йому залишатися на командному пункті, де значно безпечніше, він свідомо вибирав передову.
Для нього пріоритетом було життя побратимів, а не власна безпека, адже з командного пункту занадто далеко до пораненого, а на полі бою кожна секунда вирішальна.
Він розумів: щоб врятувати людину, треба бути поруч, навіть під щільним вогнем.
Свою відданість побратимам Артем довів власною кров’ю. Під час однієї з евакуацій він потрапив під обстріл і дістав поранення осколком у голову. Попри контузію та травму, не залишив поле бою, а продовжував рятувати важкопораненого побратима.
Сам поранений, він пройшов сотні метрів і виніс товариша до безпечної зони.
«Пронести пораненого ті 700 метрів до місця, куди зміг доїхати евак, — здається, набагато важче, ніж сам бій», — каже Артем.
У найважчі моменти Артем і його побратими намагалися зберігати оптимізм. Боєць з усмішкою згадує випадок під Новодонецьком на Вугледарському напрямку.
Поки навколо працював ворожий 120-міліметровий міномет, хлопці отримали від друзів газовий балон і свіже м’ясо.
Артем пригадує, як просто під обстрілом вони взялися готувати вечерю, а командир роти по-доброму сміявся.
«Над нами 120-ка працює, а ви тут м’ясо по-французьки смажите», — пригадує він.
Що ж, під гуркіт вибухів те м’ясо смакувало по-особливому.
Сьогодні Артем продовжує службу в 68-й окремій артилерійській бригаді. Для нього бойове братерство давно стало чимось більшим, ніж просто службовими стосунками.
«Побратими — це те саме, що брати. Як показує життя, ближчого за дружину й побратима немає нікого», — підсумував боєць.
Як повідомляла АрміяInform, пілот 130-го батальйону ТрО Владислав з позивним «Йог» починав літати на дронах-камікадзе, а потім перейшов на бомбери.
