Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Почесні найменування пов’язують сучасні військові підрозділи з видатними діячами, місцевостями чи подіями української історії.
Це формує спадкоємність та власну військову традицію.
Почесне найменування «Закарпатська» 128-ма тоді ще гвардійська механізована дивізія отримала згідно з Указом Президента України № 11/2000 від 10 січня 2000 року. Сучасне найменування — «128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада» військовий підрозділ носить від 22 серпня 2018 року, згідно з Указом Президента України № 232/2018.
Закарпаття — історико-географічний край за Карпатським хребтом. Його історія, як української землі, розпочалася ще 992 року, коли військо князя Володимира Великого прийшло в регіон і закріпило за ним назву Русь. Відірване з кінця XI ст. від державного центру, але, тим не менше, займаючи важливе географічне положення на південних схилах Українських Карпат, Закарпаття в різні часи називалося «Карпатська Русь», «Угорська Русь», «Підкарпатська Русь», «Карпатська Україна», ревно зберігаючи свою українську ідентичність. Місцеве населення, яке ідентифікувало себе як русини — спадкоємці Київської Русі, зберегло свою культуру та знаходило опору в православній вірі.
21 січня 1919 року всенародні збори українців Закарпаття, які відбувалися у Хусті, оголосили про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки. Тоді ж було обрано Центральну Народну Раду у складі 100 осіб на чолі з Михайлом Бращайком та делегацію до Києва.
Яскравим моментом в історії краю стало проголошення незалежності. У 1938 році після Мюнхенської кризи, яка послабила Чехословаччину, Закарпаття отримало автономію. 15 березня 1939 року, коли сорокатисячна угорська армія вторглася в край, у Хусті була проголошена незалежна Карпатська Україна на чолі з Августином Волошином. Карпатська Січ вступила у кривавий бій на Красному полі, опір тривав до травня 1939 року.
Штаб сучасної Закарпатської бригади розміщений в м. Мукачево, а підрозділи дислокуються на території Закарпатської області. В 1991 році командир 128-ї гвардійської мотострілецької дивізії колишньої армії СРСР (на базі якої постала сучасна 128 ОГШБр) генерал Віктор Гречанінов став першим комдивом, який оголосив про підтримку української державності. Військовослужбовці дивізії відзначилися самовідданою працею при ліквідації наслідків повеней в Закарпатті у 1994, 1998, 1999 та 2001 рр. Тоді вони надавали різносторонню допомогу для порятунку рідного краю: забезпечення мешканців Закарпаття гарячою їжею, евакуація, розчищення завалів, налагодження понтонних переправ, ремонт доріг тощо, за що, власне, дивізії й було присвоєно почесне найменування «Закарпатська».
А у 2014-му, на початку війни на Сході України, бригада отримала народну назву — Закарпатський Легіон, що було зумовлено особливим закарпатським розмовним діалектом особового складу частини та його багатонаціональною складовою з угорців, румунів, словаків. Це спричинило багато інформаційного шуму з боку агресора про участь у війні на боці України іноземного легіону.
«Лем ми!» — кажуть закарпатці. Цей вислів, що часто використовується як неофіційне гасло бригади, підкреслює винятковість, єдність та гордість за свою спільноту. «Лем ми!» означає не просто «Тільки ми!», а значно більше: «Тільки ми здатні на це», «ми — найкращі!».
