Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Точне влучання скидом прямо у чоло окупанта вже перетворилося для багатьох українських операторів БПЛА на щось цілком буденне, адже стрімкий розвиток технологій та необхідність залишатися на крок попереду свого противника викували із них справжніх майстрів своєї справи.
Завдяки цьому наші дрони здатні викликати серед російських загарбників справжню паніку вже одним лишень своїм наближенням, про що розповідає найрезультативніший бомбер 59 окремої штурмової бригади безпілотних систем Олександр з позивним «Флай».
Наразі на його рахунку вже понад 700 підтверджених знищень, проте, коментуючи свої успіхи, Олександр тримається досить стримано, пояснюючи, що насправді — це результат роботи цілої команди, а не однієї особи.
— Забирати собі всю славу я не буду. В мене є моя група. Скидери, інженери. У нас є черговий, який нами керує, який нас доводить до цілі, коригує, підказує. А ми вже, ну, просто оператори. Звісно, що в когось краще виходить, у когось гірше. Але все це дуже складний процес. Тому це робота команди. Якщо є сильна команда, тоді все буде нормально, — підкреслює оператор «Мавіка».
Крім того, за словами «Флая», сам він ніяких підрахунків вже давно не веде.
— Є люди, які цим займаються. По-перше, спочатку це так не рахувалось, як зараз. Зараз з’явилися у нас там рейтинги, бали. Відеофіксація кожного ураження. Раніше цього не було взагалі. Раніше ніхто не подавав, скільки ти їх вбив. От відбили штурм, фух, слава Богу. Всі цілі? Добре. Це раз. По-друге, є багато уражень, які ти не можеш об’єктивно підтвердити. Через кущі, наприклад. Ми його подальшу долю не знаємо, помер він, не помер, — пояснює пілот.
При цьому Олександр додає, що подальша доля ураженої цілі його, як правило, не надто й хвилює.
— Головне, на мій погляд, це те, що ми можемо стримувати ворога. Не те, що ми їх можемо багато вбити, а те, що ми маємо важіль, який може їх зупиняти. Тобто, якщо йде якийсь активний штурм, і ми можемо його першими побачити чи першими прилетіти, можемо вплинути на перебіг бою — оце найкрутіше, — зазначає «Флай».
Крім піхоти, на його рахунку є й різноманітна ворожа техніка, зокрема й танки. Проте найяскравіше у пам’яті рекордсмена 59 ОШБр БПС закарбувався випадок з «буханкою», екіпаж якої думав, що зможе його перехитрити.
-
- Фото Олега Кононенка / АрміяInform
-
- Фото Олега Кононенка / АрміяInform
-
- Фото Олега Кононенка / АрміяInform
— З «буханкою» все зрозуміло було. Я «спалив», що вони їдуть. Вони мене теж побачили, що я прицілююсь, і почали їздити. Вони мене по колу повели… Зрозуміли, що, якщо будуть рухатися, я по них не зможу скинути. Але я їх вирахував. Коли вони два кола зробили, то в одному й тому самому місці повертали. Втретє, значить, теж повернуть. Я туди вже підлетів і чекав їх там. Вони, зрештою, зупинились. Я встиг скинути. А у них там був якийсь бенз, БК. Воно там нормально почало горіти. Кілька осіб, які в «буханці» сиділи, згоріли прямо там, — розповідає Олександр.
Також був у кар’єрі нашого героя випадок, коли його «Мавік» зірвав плани противника лишень однією своєю появою над головами штурмовиків.
— Вони ровом йшли. А з рову вилізти не можна. Ти прилітаєш, а вони, як мишенята, бігають з боку в бік. А назад три кілометри бігти траншеєю. І йде група з провідником. Він бачить нашого дрона. І він з нами вже знайомий. Десь ми його вже були пропустили. Починає кіпішувати, валити, розуміючи, що все, його день настав. А решта групи просто дивиться на його істерику. І один з тих, кого він вів, підходить, цілиться, але натискає не на гачок, а стріляє з підствольника. І прямо провіднику в «кабіну»… А потім так з подивом дивиться на зброю, мовляв, «а що це сталося?». А їм далі без провідника нікуди йти, їх автобусом привезли. Вони так подумали, розвернулися, і почалапали назад, — сміється «Флай», згадуючи той епізод.
Ба більше, за його словами, ефективна робота з повітря може вселяти в побратимів на землі таку впевненість у власних силах, що вони навіть у меншості здатні стримувати російську навалу, в чому Олександр теж зміг пересвідчитись на власному досвіді.
За словами пілота, окрім хорошої команди, запорукою успіху є, зокрема, й постійна практика, що й призводить у підсумку до бажаного результату.
— Я прилітаю, і мені кажуть «попади в руку». А чому в руку? Щоб не стріляв більше. А ще є така стратегія — краще влучити не в ціль, а біля цілі, щоб її зупинити. Якщо ти його зупинив, ти можеш його допрацювати. Якщо ти прилетиш і будеш намагатися десь між двома якимись гілками прокинути того ВОГа, щоб прямо йому в лоба влучити, і ти два скиди змарнував, ти повернувся, а його вже немає, — застерігає «Флай» від подібних помилок, ділячись своїм досвідом.
Однак, якими б успішними не були результати його роботи, ніякі рейтинги Олександра насправді не цікавлять.
— Я хотів би, щоб, навпаки, мене перевершили. Щоб я був на сотому місці. Це було б круто. На тисячному. Я б робив ту ж саму роботу, але коли я буду в рейтингу тисячним… Оце тоді б ми їм дали, — констатує український захисник.
