Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Прожив дуже коротке, але яскраве життя — був цілеспрямованим, веселим і мав багато друзів
Ілля народився 2 серпня 2005 року. Його дитинство минуло в місті Красилів Хмельницької області. Після школи вступив до Хмельницького торговельно-економічного фахового коледжу за спеціальністю «готельно-ресторанна справа».
Ще з часів середньої школи зацікавився історією України, що формувало власний світогляд, Це вирізняло хлопця серед однолітків.
Ілля встиг попрацювати у невеликому готелі, потім слюсарем на Красилівському агрегатному заводі. За словами рідних і друзів, після початку повномасштабної російсько-української війни юнак наполегливо йшов до мети стати на захист України.
З 2023 року він брав участь у військових вишколах молодіжної патріотичної організації у Хмельницькому та Києві. Гартував тіло і дух, щоби зі зброєю у руках захищати Батьківщину під час повномасштабної війни.
У лютого 2025 року успішно пройшов тестовий тиждень штурмовика від 3 ОШБр. Після співбесіди у березні підписав контракт з бригадою.
Ілля служив вогнеметником 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 1-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини А4638. Зокрема, виконував завдання з побратимами на Харківщині та Луганщині. Позивним юнака стало слово «Молодість».
Життя сміливого і відважного 20-річного захисника обірвалося 28 серпня 2025 року поблизу Новоєгорівки Сватівського району Луганської області.
В останню путь Іллю Наумчука провели 3 вересня 2025 року в Красилові.
Юнак до останнього подиху був вірний військовій присязі і поліг на полі бою як великий воїн, боронячи рідну землю, сказала на прощанні голова Красилівської громади Ніла Островська.
«Друзі та побратими запам’ятають нашого Іллю добрим та відкритим, щирим і завжди усміхненим. Таким він був — любив життя, але понад усе любив Україну, любив свою маму, свого тата, свою родину, але не зміг собі дозволити залишитися вдома, хоча мав на це повне право», — додала очільниця.
«Втрата такої молодої людини — неймовірно болісна. Він віддав своє життя за Україну, за наше майбутнє, і ця жертва назавжди залишиться в пам’яті», — зазначила громадська активістка Олена Пилипюк.
Найбільший сум від втрати переживають рідні: мама Наталія Казимирівна і тато Сергій Аркадійович, бабуся Віра Василівна, сестри Анна та Христина.
Захисника поховали на Алеї Слави.
Вічна слава Герою!
За матеріалами Красилівської міської територіальної громади та руху «Центурія»
Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform
