Тут навчаються ті, хто мріяв про небо з дитинства, і ті, кого до армії привела сама війна. Але всіх їх об’єднує одне — чітке розуміння, заради…
Наймолодшим комбатом 101-ї окремої бригади охорони Генштабу став 24-річний майор Владислав (позивний «Ібіс»). Йому довірили керувати батальйоном не в тилу, а на одному з найгарячіших напрямків — у районі Яблунівки на Донеччині.
Про це йдеться у публікації на сторінці бригади.
«Одягніть мої берці й візьміть тонну відповідальності»
Владислав має низку високих відзнак: Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, а також нагрудні знаки Головнокомандувача ЗСУ «Срібний хрест» і «Хрест хоробрих».
Позивний «Ібіс» обрав ще підлітком — на честь магазину зброї, яким захоплювався.
«Повірте, я ніколи не ставив пріоритетом медалі чи кар’єрне зростання, — каже комбат. — Якщо хтось наївно думає, що я „хапаю зорі“, то спершу пропоную одягнути мої берці, взяти на плечі тонну відповідальності… а вже тоді робити висновки. Вік — це лише відмітка в паспорті».
Від військового ліцею — до командування батальйоном
Вінничанин Владислав — перший кадровий військовий у своїй родині. Навчався у Тульчинському військовому ліцеї та в Національній академії сухопутних військ.
«Мені було 13, коли почалося АТО. І вже тоді я розумів: це початок великого й страшного, це надовго, треба готуватися», — згадує офіцер.
Повномасштабне вторгнення застало його під час випуску — урочистостей не було. «Ібіса» відібрали до 101-ї бригади як одного з найкращих. Спершу він командував взводом, за два місяці — уже ротою.
Першим бойовим напрямком стало КПВВ «Майорське» поблизу Бахмута. Саме там молодий лейтенант зміг зберегти майже весь особовий склад: лише дві безповоротні втрати. Далі була Харківщина — н.п. Стариця. Нині — знову Донеччина.
«Безпілотники диктують правила. Недооцінка ворога — фатальна помилка»
«Часто доводиться приймати складні, іноді непопулярні рішення. Аналізую кожне — досвід набувається щодня», — каже комбат.
«Порівнюю свої ротації й бачу, що зміни разючі: безпілотники зараз диктують правила і можуть перевернути ситуацію за лічені хвилини. Фатальна помилка — недооцінювати противника. Він далеко не дурний, дуже продуманий і підступний. У рази переважає живою силою й засобами ураження».
Окремо він говорить про проблему СЗЧ: «Біч сьогодення — СЗЧ. Ганебне й небезпечне явище. Людей, які воюють із 2014-го, я по-людськи розумію — вони виснажені. Але заміна — надскладне питання. Гідні умови служби і чіткі рамки ротацій — виправдані. Але й суспільство має зрозуміти: ця війна спільна. За маминою спідницею довго не сховаєшся. Ми — форпост, ви — наступні. Нехай готується кожен. Не чекайте — захищайте свій дім, поки його не розтоптала московська лаптя».
«Без людей командир — пуста назва»
Владислав намагається приділяти максимум часу особистому спілкуванню з бійцями: не лише наставляти, а чути їх.
Його фірмова фраза: «Без людей командир — пуста назва».
Офіцери та солдати розповідають: його вміння керувати боєм — віртуозне. Навіть у найбезнадійніших ситуаціях голос командира був рівним і впевненим: жодної зайвої емоції. У рідкісні хвилини відпочинку його рятує музика — сміється, що «зараз сон хіба сниться».
«Нас врятує лише розгром росії»
«Я не вірю в жодні домовленості з окупантами, — підсумовує майор. — Лише нищівна поразка ворога й розпад недоімперії можуть дати шанс на тривалий мир».
Комбат пам’ятає кожного свого загиблого побратима: «Не було дня, щоб я не глянув на небо й не згадав страшну ціну нашої Свободи. Хай тут земля випалена дотла, але вона — моя, просочена кров’ю українських Героїв».
І завершує: «Хочу, щоб після цього інтерв’ю бодай один читач убив у собі раба й без страху взяв зброю. Тоді час, який я витратив, — недаремний».
Як повідомляла АрміяInform, ветеран армії США Майкл «Текс», нагороджений «Пурпуровим серцем» і «Бронзовою зіркою», приїхав до України на кілька місяців, але війна змінила його плани. Тепер він служить у 128-й бригаді й називає Україну своїм домом.
