«Вже сама постава генерала Грекова вказувала, що маємо перед собою вояка з крови й кости, з його бистрого зору й високого чола промовляла ініціятива, бистрий…
«Боротьба за право бути жінкою у війську має продовжуватися: це і право мати анатомічний бронежилет, і право бути генералкою.
Важливо включатися та вміти виборювати право, виборювати свою позицію. Бо якщо ми зупинимося — то або зупинимося в розвитку, або, що гірше, — відкотимося назад».
Так говорить старша бойова медикиня з 412-го окремого полку безпілотних систем Nemesis Олена Риж.
До широкомасштабного вторгнення працювала у сфері ресторанного бізнесу. До лав Сил оборони стала в грудні 2022 року, в червні 2023-го вже брала участь у бойових діях на фронті. Штурмовичка, працювала у складі 47-ї бригади «Магура», у спецпідрозділі ГУР «Артан». У полку Nemesis Олена — з квітня 2025 року.
У червні 2023 року була поранена в гомілку, дістала контузію — про той день вона розповідала на форумі «Жінки у війську», про який вже писала й АрміяInform.
Про те, на що варто звертати увагу під час підготовки медиків для нинішньої війни; як змінився характер поранень з початку широкомасштабного вторгнення й донині; як сама рятувала полонених росіян із ВІЛ-інфекцією; і чому важливо продовжувати тримати тему жінки у війську в фокусі — запитала в Олени Риж наша кореспондентка.
Контактних боїв нині менше — тому менше поранень кульових
За спостереженнями Олени Риж, від початку широкомасштабного вторгнення характер поранень в українських військових змінився.
— Нині дуже зменшилася кількість кульових поранень. Як порівняти з уламковими пораненнями, їх у рази менше, дуже маленький відсоток. Це пов’язано з тим, що контактних боїв у рази менше, ніж прильотів FPV, КАБів, «шахедів», артилерії, скидів тощо. Тому співвідношення кульових і уламкових поранень на фронті дуже відрізняється, як порівнювати з попередніми роками, — говорить військовослужбовиця.
Така тенденція, зокрема, спостерігається і в підрозділах БПЛА.
— У наших бійців дуже маленький відсоток можливості дістати кульове поранення, бо наші підрозділи стоять відносно далеко від «нуля». Ми, умовно кажучи, працюємо як на відстані 5 км, так і 20 км від ЛБЗ — це велика різниця. Якщо на відстані 20 км ми можемо точно зазнати уламкового поранення через приліт «ланцета» або КАБа, то ризик дістати поранення від кулі — набагато менший, — констатує медикиня.
Хто і коли може врятувати кінцівку від ампутації: правила, котрі диктує наша війна
У своєму батальйоні Олена відповідає за тактичну медицину — навчання особового складу. Останнім часом на рівні і Командування Медсил ЗСУ, і Генштабу ЗСУ прокомунікували проблему посттурнікетного синдрому, На одній з нарад, котра відбулася у вересні 2025 року за участю начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенанта Андрія Гнатова, наголошено на необхідності включення відповідних сценаріїв до програм підготовки з тактичної медицини в навчальних центрах та підрозділах.
Тому запитуємо в пані Олени, який у них досвід навчання тактичної медицини, зокрема, надання першої медичної допомоги під час поранень кінцівок, що, гіпотетично, в подальшому може загрожувати ампутацією.
— У нас в підрозділі є і ті, хто після БЗВП, і ті, хто переведені. Якось один військовий запитав: «А як ситуація з переміщенням і конверсією (турнікета. — Ред.)? Бо нам сказали, що це заборонено…». Я пояснила, що сама проходила курс СМС у 2023 році. До цього були курси ACM і CLS. Навчалася за кордоном. І про конверсію та переміщення дізналася тільки тоді, коли почала навчання на бойового медика, на курсі СМС. Доти всі знання були лише побічними та заочними.
Фактично TC3 говорить, що конверсію мають викладати та пояснювати на рівні СМС. Але хрінь у тому, що ці висновки в країнах-партнерах роблять на висновках, які вони будують, відштовхуючись від своїх реалій — реалій минулого, а не російсько-української війни сьогодення. І в нашому випадку переміщення та конверсію ми маємо викладати, на мою думку, на рівні ACM — тобто на рівні будь-якого бійця. Бо евакуація може відбуватися не те що протягом кількох днів — зараз вона ускладнена до тижнів часу. І якби нас вчили робити конверсії та переміщення раніше, то ми би зберегли в рази більше кінцівок нашим людям.
У 2023 році я навчалася з британцями, ми говорили про цю проблему з ними, вони констатували, що переміщення та конверсії треба навчати всіх бійців, увесь особовий склад. Але: музику для танцю «задає» Америка. Та важливо пам’ятати: спочатку турнікет, тампонування, переміщення, конверсія, а потім — оклюзійна наліпка. Це те, що має знати кожен боєць. Бо саме такі правила диктує наша війна.
Олена Риж констатує: підрозділи БПЛА працюють на досить значній відстані від лінії бойового зіткнення, система евакуації пораненого «заточена» під швидкість.
— Чим швидше приїхали та забрали пораненого — тим краще. Але я навчаю всіх так, наче вони з якихось причин застрягли з пораненим у підвалі. Байдуже з яких причин — але ми застрягли на добу мінімум. І ми не можемо звідти виїхати. Тому вони мають доглядати свого пораненого, надавати йому допомогу саме так. Окей, якщо їм це не знадобиться — прекрасно, але ці знання можуть стати у пригоді під час порятунку життя або кінцівки, — каже військовослужбовиця.
«Борючись із темрявою, моє найголовніше завдання — не стати темрявою»
Олена Риж також розповідає, що неодноразово надавала допомогу пораненим полоненим на Харківському напрямку, коли працювала в лавах підрозділу ГУР «Артан».
— І я зрозуміла, що коли надавала пораненим полоненим медичну допомогу, то не було взагалі ніякої агресії. І я би надавала їм допомогу і боролася би за їхнє життя, як боролась би за життя будь-якого свого бійця. Навіть знаючи, що він (полонений) із ВІЛ. Так, я надягала кілька рукавичок — але я надала їм допомогу. Бо, по-перше, це по-людськи, і я, найперше — людина. А борючись із темрявою, моє найголовніше завдання — не стати темрявою. Це те, що я несу щодня у своїй голові і нагадую собі про це. По-друге, це наш обмінний фонд. І я за нього також буду боротися, бо життя полоненого — це життя наших полонених бійців, моїх побратимів. Тому це моя пряма зацікавленість у тому, щоб вони (полонені) були живі, могли одужати, і ми могли їх обміняти, — каже військовослужбовиця.
«Боротьба за право бути жінкою у війську має тривати і надалі»
А ще Олена Риж чимало зусиль інвестує в тему жінки у війську; адвокатує тему гендерної рівності в Силах оборони, потреб жінок у підрозділі тощо.
— Під час повномасштабної війни слово «боротьба» стало моїм другим іменем. І я не тільки на «нулі» виборюю нашу свободу. Я борюся ще й з тими, хто порушує мої кордони як жінки у війську; борюся з тими, хто не вміє комунікувати; хто принижує жінок у війську тощо. Тому боротьба за право бути жінкою у війську має тривати й надалі. Це і про право мати анатомічний бронік, і про право бути генералками. Важливо включатися та вміти виборювати право. Важливо вміти виборювати свою позицію. Бо якщо ми зупинимося — то ми або зупинимося в розвитку, або, що гірше, — відкотимося назад, — резюмувала Олена.
Фото: Благодійний Фонд Сергія Притули та з особистого архіву Олени Риж
