Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
«Треба жити!» — таку назву мав цьогорічний Радіодиктант національної єдності, присвячений Дню української писемності та мови.
Разом з усіма українцями його написали також військовослужбовці Збройних Сил України.
Кореспондент АрміяInform побував у 117-й окремій важкій механізованій бригаді, яка боронить нашу країну на Покровському напрямку і зібрав враження бійців, які зголосилися писати диктант, бо «жити треба цікаво», а не «скніти у вічній гризоті».
— Цікавий диктант, такий душевний, можна сказати. Писати не дуже складно, але швидко диктували, — каже боєць із позивним «Баланс».
— Я вже колись писав національні диктанти. Але зараз був дуже високий темп у дикторки, дуже високий, — підтримує його боєць з позивним «Гусь».
Він пригадує, що вперше писав Диктант національної єдності приблизно 10 років тому — вже під час війни з росією. До широкомасштабного вторгнення він працював металургом у Маріуполі, але, на жаль, металургія закінчилася з окупацією міста.
— Тоді ми писали диктант з власної ініціативи — зібралися з друзями і написали, — розповідає він.
— Це було несподівано. Я зрозумів, що вже трохи розучився писати. Цікавий досвід, — додає військовий з позивним «Вік».
— Так, можна сказати, справді дуже цікавий досвід. Багато незнайомих слів, але такий досвід отримував тільки в школі останній раз, — підтримує його побратим з позивним «Кондьорщик».
У цивільному житті він був фахівцем зі встановлення й обслуговування кондиціонерів, тож цей неологізм знає краще, ніж «допіру», «кияхи» чи «пітятко».
Загалом же, жартують бійці, у диктанті найбільше сподобалась перше речення з відсилкою до відомого афоризму Леся Подерв’янського. Шкода тільки, що не було про «любіму обізяну», прагнення «бути шпіоном» і «ходить в оперу».
Радіодиктант національної єдності — щорічна традиційна подія, яка вже понад чверть століття об’єднує українців з усього світу. Цьогоріч текст диктанту мав назву «Треба жити!»
Есей для радіодиктанту написала письменниця і перекладачка Євгенія Кузнєцова, відома за романами «Спитайте Мієчку», «Дороги під ясенами», «Драбина», «Вівці цілі». Також вона авторка науково-популярної книги «Мова-меч. Як говорила Радянська імперія» про мовні політику та ситуацію в радянському союзі.
Читала текст народна артистка України Наталія Сумська — акторка театру й кіно, лауреатка Шевченківської премії, провідна акторка Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка.
Вона відома своєю активною підтримкою української мови та культурних ініціатив, спрямованих на збереження національної ідентичності.
Цьогорічний радіодиктант вкотре впродовж уже понад чверть століття став символом єдності українського народу — нагадуванням про силу українського слова, яке продовжує звучати в найрізноманітніших куточках світу.
Звучало воно також поблизу передової, де українські захисники спочатку ретельно писали диктант, а потім смачно жартували, згадуючи різноманітні вислови з п’єс Леся Подерв’янського, які стали народними афоризмами.
Фото автора
