У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Воїн спецпідрозділу Головного управління розвідки Міністерства оборони України «Шаманбат» із позивним «Паша», який втратив ногу, наступивши на міну, не лише залишився служити у бойовому підрозділі, а й ставить перед собою надскладні спортивні цілі.
Про його історію незламної волі до життя розповіли на сторінці ГУР МО України.
«Я був завжди патріотично налаштований і знав, що якщо щось почнеться серйозне, то я осторонь не залишусь», — каже розвідник.
Під час однієї з операцій, виконуючи завдання з дорозвідки удвох із побратимом, Паша зазнав важкого поранення. «Коли я наступив на міну, я одразу побачив, що ноги нема, прийняв це одразу, тобто навіть не жалкував. Перше, що я хотів — це вижити», — згадує він.
«Мене врятувало те, що поряд зі мною був, я не побоюсь цього слова, професіонал. Мій товариш наклав мені джгут. І весь час, коли ми відходили, він мене прикривав, мотивував. Він мене не залишив. І буквально останні триста метрів взагалі ніс мене на собі», — розповідає спецпризначенець.
Після лікування та реабілітації Паша вирішив ставити перед собою завдання, кожне з яких має бути складнішим за попереднє. Він уже пробіг на протезі 10 кілометрів на марафоні у Вашингтоні. «Наступне моє завдання — це пробігти півмарафон у 21 кілометр. А потім я хочу піднятися на одну з вершин світу», — ділиться планами воїн.
Він не залишив службу й продовжує виконувати завдання у бойовому підрозділі. «Тим, хто потрапив у таку ж ситуацію, як я, я можу лише порадити: ні в якому разі не опускати руки. Потрібно мотивувати себе і кидати собі виклики», — каже Паша.
Як повідомляла АрміяInform, старший солдат Олександр Чулій, нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, поділився історією про запеклі бої в Кураховому, де ворожі дрони-камікадзе за кілька годин перетворили на руїни його позицію. Саме там він усвідомив, що справжній дім — це не стіни, а побратими поруч.
