Саме офіцери планують операції, приймають рішення в критичних ситуаціях, відповідають за особовий склад і ведуть підрозділи до виконання бойових завдань. Саме таких офіцерів готує…
Тактика тотального просочування окупантів у ближній тил Сил оборони стала одним із найнебезпечніших викликів для українських бійців.
Про свій досвід протидії цій «ядовитій» тактиці ворога, бойовий шлях, мотивацію бити російських загарбників та головне побажання українцям кореспонденту АрміяInform розповіла розвідниця 151-го окремого розвідувально-ударного батальйону 10 армійського корпусу Наталія з позивним «Бетмен».
Гостровуха шапка з тунеля
Наталка з позивним «Бетмен» родом з Житомирщини. Вперше до Збройних Сил вона долучилась ще на початку відбиття російської агресії за часів АТО.
— Зараз у Збройних Силах я вже вдруге. Перший раз пішла з 2015 по 2017 рік. А тепер ось у серпні 2024 року повернулась після перерви, — розповідає вона.
Рішення піти до війська не було для Наталії спонтанним, адже про військову службу вона мріяла з дитинства і добре підготувалася.
— В один прекрасний момент, просто після нічної зміни на АЗС, вже з зібраною сумкою пішла до військкомату і сказала, я хочу служити, — згадує «Бетмен».
Свій позивний жінка здобула завдяки курйозу — загубленій шапці. З’явитися на шикування без головного убору вона не могла, тож вирішила проблему креативно — зладнала шапку з шарфа-труби, який ще називають тунелем. В результаті вийшло щось гостровухе і подібне до відомої маски супергероя з Готема.
— Командир дав тунель — і я скрутила з нього таку собі шапку з котячими вухами. У ній ходила на шикування, на патрулювання, по полю бігала. Так через подібність до Бетмена і з’явився позивний, — посміхається Наталія.
Дозорця-пластуна не замінить жоден дрон
Від самого початку служби у 2015‒2017 роках «Бетмен» у розвідці — відстежувала переміщення ворожої техніки, виявляла позиції та з’ясовувала плани противника.
— Мені треба було спостерігати, як відбувається рух їхньої техніки, куди переміщаються, в який час, де зупиняються, з якою метою. Виявляли, стежили, супроводжували — а потім завдяки нашим даним завдавали ворогу уражень, — пригадує розвідниця.
Зараз піша розвідка стала значно складнішою через засилля ворожих дронів, які цілодобово чатують у небі, намагаючись проглядати кожну ділянку та виявляти будь-який рух на землі.
— Зараз набагато складніше, ніж було у 2015‒2017 роках. Розвідка так просто не піде, як тоді — потрібно ще ретельніше планувати, краще маскуватися, швидше пересуватися, — пояснює Наталія.
Однак, попри це, піша розвідка все одно не втратила свого значення. Адже ніщо неспроможне замінити ноги й очі дозорця-пластуна в сірій зоні між власними й ворожими позиціями та ближньому тилу противника.
— Звісно, наші дрони також моніторять все навколо, але пішу розвідку все одно, як не крути, повністю замінити не можуть. Ми побачимо те, що жодний безпілотник не помітить. Проведемо зачистку, захопимо полонених, влаштуємо диверсію, — перелічує «Бетмен» складові роботи розвідників.
«Думаю, що ми взірець»
2017 року Наталія звільнилась з лав ЗСУ, стала мамою і, здавалося б, назавжди повернулась до мирного життя. Однак широкомасштабне вторгнення змінило все — розвідниця знов повернулась у стрій.
— Багатьох побратимів забрала війна, а ті, хто воював, кликали до себе: «Давай, сестра, давай вертайся!» Я спочатку відмовляла, бо дитина була зовсім маленькою. А зараз сину вже шість років — і він мене зі сльозами на очах, але відпустив, — не приховує емоцій жінка.
Зараз Наталія часто говорить із сином по телефону, пояснює, що пішла захищати Україну заради нього. Адже у Збройних Силах потрібні вмотивовані військові, на яких тримається фронт.
— Ми завжди з ним говоримо по відеозв’язку, по телефону. Постійно спілкуємося. На жаль, в телефонному мережі, але я думаю, що не одна я така — багато мам зараз воює, багато мам, які стоять і боронять нашу Україну. Думаю, що ми взірець, — каже «Бетмен».
У словах військової відчувається впевненість у зробленому виборі. Вона переконана, що найкраще, що може зараз зробити для сина — захистити його мирне життя у тилу.
— Звісно, спочатку було важко, але син мене зрозумів і підтримує так само, як я підтримую його. Між нами велика відстань, але ми завжди разом, — посміхається Наталія.
«Арка» замість «весла», але м’язова пам’ять не зникла
Відновлювати навички користування зброєю після тривалої перерви було трохи складно, однак допомогли побратими, та і м’язова пам’ять почала відновлюватися сама.
— Я швидко відновила навички. Як казали побратими, які все життя присвятили розвідці: «Розвідник одного разу — розвідник назавжди», — каже «Бетмен».
Довелось опанувати і чимало нового, адже зараз замість звичного, але застарілого АК-74 розвідники отримали найсучаснішу зброю.
— Зброя зараз новітня, не «весло», що було в нас у 2015‒2017 року. До нової — ми вже пристосувалися. Це штурмова гвинтівка М4 — якісна зброя, зручніша, ніж була раніше. Також гарне сучасне обладнання — тепловізори, монокуляри, нічники, — розповідає розвідниця.
Після повернення на службу у серпні 2024 року їй довелося потренуватися разом із групою, пройти бойове злагодження, відновити тактичні навички.
— Я коли прийшла, то зразу стала в стрій, почала готуватися з групою, проходити тактичну та фізичну підготовку. Війна зараз змінилась, але побратими швидко навчили всьому новому, — запевняє Наталія.
Після поранення — назад до строю
Наталії довелося брати участь у бойових діях на одному із найгарячіших напрямків в районі Куп’янська, де ворог активізував наступальні дії починаючи з літа 2024 року.
— Кіндрашівка, Тищенківка, Соколівка, — згадує вона населені пункти, поблизу яких була у бойових виходах. — Тоді отримала поранення, але зараз уже пройшла реабілітаційний період, відновилася, пройшла ВЛК на придатність і мене визнали повністю придатною до військової служби, — розповідає «Бетмен»
Поранення не зупинило розвідницю і зараз вона вже приступила до виконання звичних обов’язків. Якнайшвидше повернутися у стрій її мотивувала потреба допомагати побратимам і ненависть до окупантів.
— Ви знаєте, мабуть, насамперед сам ворог мене й мотивує. Просто така люта ненависть до нього через те, що він зруйнував наше мирне життя. Напевно, він сам нас мотивує, тому що тільки ми його зможемо знищити, — твердо каже вона.
Однак, зауважує Наталія, ненависть до окупантів не має затуманювати гострий розум та пильне око розвідника. На війні голова має бути холодною, думки чіткими, переконана вона.
— Ворог у нас дуже хитрий, підступний. Його не можна недооцінювати — з ним слід воювати максимально серйозно. Але ми до його хитрощів готові, бо вже вивчили, на що він здатен. І зараз кожного разу намагаємось діяти на випередження, — запевняє «Бетмен».
«Дуже ядовита тактика»
Одне з найважливіших і водночас найскладніших завдань українських розвідників — виявлення малих піхотних груп ворога, які намагаються непомітно просочуватися у ближній тил Сил оборони.
— Якщо пройшов один, то він сидить, чекає на другого, на третього. Вони скупчуються, скупчуються, скупчуються. І далі так само вони ждуть команди, до якої точки їм далі пересуватися. І так само вони по одному, по двоє пересуваються на другу точку, — описує Наталія тактику ворога.
Розвідниця справедливо вважає таку тактику противника надзвичайно небезпечною, адже пройшовши у ближній тил ворожі піхотинці можуть зруйнувати оборону.
— Це дуже ядовита тактика. Вони можуть зайти в тил, можуть виявити позиції наших мінометників або наших дронщиків. Наше завдання — виявити ці «лазєєчки», по яких вони ідуть непомітно для наших БПЛА і перекрити їх, — продовжує «Бетмен».
Переоцінити значення пішої розвідки у протидії ворожій тактиці «тотального проникнення» неможливо — саме розвідники можуть не лише виявляти, але й перекривати шпарини, через які просочується ворог.
— Якщо виявляємо маршрут, яким вони ідуть, то можемо влаштувати засідку і ліквідовувати їх по одному. Можемо повідомити бпла-шникам, щоб вони почали моніторити і відправляли дрони зі скидами чи FPV-ішки. А якщо знайдемо ворожу групу в укритті, то робимо зачистку, — пояснює розвідниця.
«Албанець, доганяй!»
Однак інколи непоміченими для ворога не вдається лишитися навіть найдосвідченішим розвідникам. Наталія згадує, як її з побратимом виявив ворожий FPV-дрон і розпочав полювання на українських військових.
— Я бігла попереду і кричала: «„Албанець“, доганяй! „Албанець“, доганяй!». Добре, що попереду нас був величезний, широкий, здоровенний дуб. Ми біля нього зразу й попадали, а FPV-ішка просто нас так стороною обійшла, — розповідає вона.
Цей момент, коли довелося бігти наввипередки зі смертю, глибоко врізався їй у пам’ять.
— Адреналін, звісно, тоді зашкалював просто. Ми серед поля, на нас FPV-ішка летить — і ми тікаємо. Так що ми пробіглися так нормально. А далі вже стежкою, в посадку — і вийшли на точку, — продовжує розвідниця.
На щастя, тоді все закінчилося добре — ворожий пілот не зміг зманеврувати і втратив розвідників з поля зору.
На питання, чого зараз найбільше бракує українцям і чого б хотілося нам усім побажати, Наталія відповідає:
— Побажала б Божого благословення для кожного бійця, для кожного солдата, який є чиїмось татом, братом, сином, дядьком. І ще — єдності нам, єдності в рядах і єдності нам в тилу. Ми всі втомилися від війни, але зможемо закінчити її тільки тоді, коли будемо єдиними. Тому всім українцям — більше єдності, дружності між собою.
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
