У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Створення та впровадження нарукавних знаків здійснюється за чітким і послідовним алгоритмом, який забезпечує єдність та впізнаваність військової символіки Міністерства оборони України та Збройних Сил України, дотримання історичних і традиційних норм геральдики, а також законодавчих та нормативно-правових вимог.
Про це інформує Міноборони України.
Алгоритм гарантує, що кожен нарукавний знак:
- відображає унікальну історію та бойовий шлях підрозділу;
- дотримується єдиного художнього стилю та колірної гами відповідного виду чи роду військ;
- створюється на основі загальноприйнятих правил геральдики з урахуванням української спадщини, після цього погоджується заздалегідь визначеною комісією, до складу якої входять історики, технологи, художники, під час цього процесу підтримується зв’язок з відповідною частиною задля попереднього погодження та після подається на затвердження вищим керівництвом.
Реалізація цього алгоритму забезпечує формування ідентичності підрозділів, підвищує морально-психологічний дух військовослужбовців та сприяє розвитку військової культури у Збройних Силах України.
1. Нормативна база
Процедура створення та затвердження нарукавних знаків регламентується «Методичними рекомендаціями щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України», затвердженими Міністром оборони України 14 січня 2020 року.
2. Подання клопотання
Право на свій нарукавний знак має кожна окрема військова частина, орган військового управління, вищий військовий навчальний заклад, установа та організація.
З метою розробки нарукавного знака командир (начальник, директор) надсилає на адресу Центрального управління розвитку матеріального забезпечення Міноборони України клопотання на розробку.
Додатком до клопотання долучається інформаційна довідка, яка містить:
- історичні відомості;
- спрощену організаційну структуру;
- пункт постійної дислокації;
- вид та тип приналежності в/ч її підпорядкування та специфіка діяльності;
- також за наявності можуть зазначатися побажання щодо нарукавного знака у графічному чи текстуальному вигляді.
3. Попередній розгляд
Клопотання з додатками розглядається у визначений строк (до 10 днів). На цьому етапі перевіряється:
- відповідність пропозиції вимогам геральдики та символіки;
- відсутність дублювання вже затверджених нарукавних знаків;
- дотримання єдиного художнього стилю;
- відсутність плагіату.
4. Розробка ескізу
Після позитивного рішення група фахівців (історики, художники, технологи) створює ескіз нарукавного знаку та попередньо погоджує з відповідною військовою частиною або органом військового управління.
Принципи розробки:
- відповідність історичним традиціям та регіональним особливостям;
- використання визначеної колірної гами для виду чи роду військ;
- підкреслення специфіки діяльності військової частини або органу управління;
- простота та виразність елементів;
- заборона використання написів, літер, цифр та перевантаження композиції.
5. Експертиза та узгодження
Ескіз передається на розгляд експертної ради з військової символіки, до складу якої входять історики, художники та технологи.
6. Затвердження
Остаточне рішення ухвалює Міністр оборони України або Головнокомандувач ЗСУ, залежно від підпорядкування військової частини. Лише після цього нарукавний знак набуває офіційного статусу.
7. Використання
Затверджений нарукавний знак стає обов’язковим для військовослужбовців відповідного підрозділу. Відповідно до наказу Міноборони України № 606 від 20 листопада 2017 року використання офіційно невстановлених зразків військової символіки у ЗСУ забороняється.
«Нарукавний знак — це не лише елемент однострою. Це частина бойової ідентичності підрозділу у мілітарній спільноті світу, символ спадкоємності традицій та прояв військової культури. Його створення є складовою морально-психологічного забезпечення та інформаційної оборони держави», — зазначив начальник ЦУРМЗ підполковник Максим Кайола.
