Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Російські медіа, телеграм-канали та ціла армія ботів у соцмережах знову вийшли на передову... щоправда, не на полі бою, а у сфері фейків.
Цього разу вони поширюють фотографії нібито українських першокласників із табличками «1-А Азов» і «1-Б Байрактар». Задум простий: показати, що в Україні «мілітаризують дітей із садочка», нав’язуючи їм назви військових підрозділів та озброєння.
Проблема лише в одному — ці «світлини» існують лише у фантазіях кремлівських фотошоп-умільців.
Фейковий буквар: «А» — це Азов, «Б» — це Байрактар?
У пропагандистському наративі все має зворушливий до абсурду вигляд: школярі на урочистій лінійці тримають таблички з написами, а поруч — серйозні коментарі про «нацистське виховання». Але варто придивитися — і стає очевидно: фото грубо змонтоване, шрифти не збігаються, відтінки табличок неприродні, а руки дітей — ніби вирізані та вставлені з іншої картинки.
Та й головне: в українських школах класи досі позначаються традиційними літерами, а не назвами техніки чи підрозділів.
Справжнє шкільне життя vs російський серіал
Насправді українські діти цього вересня так само, як і щороку, сіли за парти з букетами й портфелями. Хтось — онлайн, через безпекові умови, хтось — офлайн, але точно не в «класах Байрактара». У школах лунають дзвоники. І єдина «мілітаризація» — це коли учні знають, де є укриття і як швидко спускатися туди під час тривоги.
Чому ворогу так потрібні ці фейки?
Тому що визнавати правду боляче. Бо в реальності українські діти — жертви російської агресії: сотні загиблих, тисячі поранених, десятки тисяч депортованих. І замість пояснити, чому їхні ракети руйнують школи, пропагандисти малюють картинки про «1-А Азов». Фейк стає зручним щитом від звинувачень у власних злочинах.
Тож якщо десь у мережі вам трапиться «1-А Азов» чи «1-Б Байрактар» — не вірте очам. Вірте здоровому глузду. Бо там, де у нас діти з портфелями, у них — дорослі з фантазіями.
