Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
Свіженький фейк із московської кухні: мовляв, Україна відмовляється забирати своїх громадян із пункту пропуску «Верхній Ларс», залишаючи нещасних співвітчизників — військовополонених і колишніх в’язнів — напризволяще.
Розігрується вже класична сцена «людської трагедії» на нейтральній смузі між Грузією та рф, де, за версією кремлівських сценаристів, Київ нібито байдуже спостерігає, як власні люди мерзнуть, голодують і моляться на портрети Пушкіна.
А тепер повертаємось із театру абсурду в реальність.
Вʼязні, паспорт і пекельна бюрократія
З початку повномасштабної агресії росія системно вивозила засуджених з тимчасово окупованих територій України — без згоди нашої держави, без жодних юридичних підстав. Коли в цих людей завершилися строки відбування покарання, їх просто випустили з колоній — з довідками на руках, які не мають жодної юридичної сили для перетину кордонів.
Україна, на відміну від росії, не діє за принципом «забирайте всіх, хто хоче, й даруємо їм паспорти». Щоб людина могла повернутися — її громадянство треба підтвердити. Це базове правило міжнародного права.
І тут — важливе уточнення: саме грузинська сторона ухвалює рішення про пропуск осіб через кордон. Українське консульство в Тбілісі з перших днів ситуації видає дипломатичні ноти про готовність оформити посвідчення на повернення в Україну. Але без встановленого громадянства — жоден консул не може видати такий документ. Це не бюрократія — це закон.
Держава діє систематично
Теза про те, що «Київ відмовився забирати своїх», звучить особливо цинічно на тлі реальних зусиль України. З перших днів ситуацію на контролі тримають:
- Офіс Президента України;
- Міністерство закордонних справ;
- Головне управління розвідки МОУ;
- Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими;
- Уповноважений Верховної Ради з прав людини.
Усі громадяни, які надали документи, що підтверджують українське громадянство, — отримали допомогу і повертаються додому.
І якщо комусь дуже хочеться розігнати чергову істерику про «покинутих», краще було б згадати, як росіяни «не кидають своїх» — коли вони тонуть у Каховці, зникають у полоні або гниють у братських могилах під Оріховим.
російська пропаганда вкотре намагається зіграти на емоціях, підмінити причину наслідком і виставити біле чорним. Насправді ж — усе банально: без підтвердження особи неможливо оформити документи, а без документів — неможливо перетнути кордон.
Це не зрада. Це — процедура. І вона працює. На відміну від кремлівських фейків.
