Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Костянтин «Пеле» Пепеля — кулеметник Нацгвардії, який майже три місяці тримав позицію під Покровськом, відбиваючи атаки ворога в оточенні, без дерев, без води — але з непохитним духом. Під час ближнього бою втратив руку, але наклав собі турнікет і вийшов на евакуацію під супровід дрона.
Про бійця, який на межі людських можливостей відбивав ворожі штурми, розповіли у групі комунікації Західного ТУ НГУ.
Пеле — батько трьох синів, до війни працював продавцем, будівельником, санітаром. Коли росія розв’язала повномасштабне вторгнення, не вагався ані секунди: «Як би я дивився в очі своїм дітям, якби сховався?». На фронті отримав позивний через любов до футболу, хоча раніше не мав військового досвіду — опановував усе з нуля: стрільбу, маскування, домедичну допомогу.
На передовій він тримав позицію 17 днів, потім 23, а втретє — майже три місяці без ротації. Противник вів постійні обстріли, скидали провізію з неба, але нерідко вона не доходила. Посадки, що прикривали бійців, були стерті вщент. Бійці жили просто неба. «Нас тримало лише бажання жити і захистити своїх», — згадує Пеле.
Перший бій, каже, запам’ятався назавжди. Росіяни підійшли настільки близько, що було чути кроки. Після короткої черги з кулемета ворог упав. Але далі було ще гірше.
Під час одного зі штурмів ворог прорвався в окоп. Почався ближній бій. «Він мені гранату, я йому назад. Між нами було метрів 15-17. Раптом бачу: знову гранату кидає. Я за мішки стрибнув, лише підошву берців осколками посікло. Думав, може, взяти його в полон, але він не здався і продовжував чинити опір. Що ж… він сам обрав свою долю. А міг би жити», — розповідає гвардієць.
Костянтин знищував піхоту й техніку ворога. Але під час чергової атаки граната вибухнула в кількох сантиметрах від його руки. Йому відірвало кисть.
«Я кричав побратимам, щоб дали турнікет — свій не міг дістати. Потім сам підняв вище, щоб зупинити кров. Я робив усе, щоб вижити. Обіцяв дружині, що повернусь. Я не мав права не повернутися».
Евакуація унеможливлювалась через постійні бої, тож Пеле провели до сусідньої позиції за допомогою дрона. Там його зустріли побратими, дали їжу, обробили рану. Медикаменти скидали з безпілотника. Через 9 днів Пеле доставили до медзакладу.
«Я бачив, що там лишився маленький шматок руки. Було страшно. Але життя продовжується. А руку зробимо», — каже боєць.
Вже в лікарні він зустрів оператора дрона, який виводив його з позиції. Той просто підійшов і запитав про нарукавку. Далі розмова — і миттєве впізнавання.
Зараз Пеле готується до протезування, проходить реабілітацію. Його підтримують лікарі, психологи, соціальні офіцери, але найголовніше — побратими.
Його приклад, говорять у підрозділі, — це не просто мужність. Це те, що надихає інших стояти — і перемагати.
Як повідомляла АрміяInform, танкіст 33-ї бригади на псевдо «Гор», який понад двадцять років працював барменом, розповів про неймовірний подвиг свого механіка-водія, який, втративши ногу під час бою, зміг вивести танк «Leopard» з-під обстрілу та врятувати екіпаж.
До речі, якщо вам цікаві не тільки історії героїв, але й інший спеціалізований та аналітичний контент про військову справу — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform
