Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Коли росія розпочала війну на Донбасі, Україна підписала Мінські угоди й провела майже 200 раундів переговорів з країною-агресором. Було досягнуто 20 угод про припинення вогню.
Але вісім років мирного процесу закінчилися, коли рф почала повномасштабне вторгнення…
Угода про тимчасове перемир’я у війні на сході України була досягнута на переговорах у Мінську 5 вересня 2014 року. Незабаром у білоруській столиці узгодили й меморандум, що складався з дев’яти пунктів параметрів перемир’я та додаток до нього, де була зафіксована лінія розмежування сторін із прив’язкою до місцевості.
З моменту підписання Мінського протоколу провокації росіян не припинялися ні на день. Остаточний зрив «Мінських домовленостей» стався на тлі масштабного наступу російських бойовиків на Дебальцевський плацдарм в період з 21 січня 2015 року.
На черговому саміті в Мінську 11–12 лютого 2015-го було підписано Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу, що мав на меті деескалацію збройного конфлікту на сході України.
Але й після цього було зрозуміло, що росія не збирається зупинятися. Фактично, повномасштабне російське вторгнення в Україну мало розпочатися вже у 2014 році, але росія не була готова до цього в економічному, військовому та пропагандистському сенсі. Тому рф й уклала Мінські угоди без наміру їх виконувати. Це давало їй час для підготовки.
Власне, цей час не гаяла й Україна, яка чудово розуміла з ким має справу і до чого все верне.
21 лютого 2022 року рф визнала незалежність так званих «Донецької» та «Луганської народних республік». Це стало остаточним ударом по багаторічному мирному процесу та засвідчило односторонній вихід росії з Мінських угод.
Розпочавши незабаром своє вторгнення, росія завдала шкоди не лише Україні й українцям, а набагато більшій кількості країн і людей. Це вторгнення посилило низку глобальних криз. росія перетворила на зброю продовольчі, енергетичні та інші ресурси, від чого страждають мільйони людей.
Крім того, таке кричуще порушення міжнародного права спричинило глобальну кризу безпеки. Надихнувшись прикладом росії, інші агресори почали нападати на своїх сусідів і чинити звірства.
Не лише існування Української держави, а й базові, фундаментальні принципи міжнародного миру та безпеки опинилися під загрозою. На власному досвіді ми переконалися, що більше не може бути угод типу Мінських, укладених ціною суверенітету та територіальної цілісності нашої країни. Ті, хто закликає поступитися українською землею, насправді пропонують заплатити українською кров’ю за ілюзію миру. Будь-які подібні угоди будуть примарними.
Саме тому у світі не може бути жодних компромісів щодо територій. Це принципова позиція України.
путін чітко дав зрозуміти, що його амбіції не обмежуються Україною. Він піде далі, зазіхаючи на інші суверенні країни — особливо ті, які, на його хибну думку, є частиною «русского міра». путін прагне створити світ зон впливу, де застосування сили диктує нові правила і нові кордони.
Його успіх фактично ознаменував би нові темні часи конфліктів, гноблення та нещастя. Ніхто не почуватиметься в безпеці, поки росія не відступить від України та не залишиться ослабленою і нездатною повторити подібну агресію.
Тому Україна не повинна погоджуватися на «Ялту-2» або «Мінськ-3», вона повинна дотиснути окупанта. Український народ бореться не лише за своє майбутнє, а й за майбутнє свободи та демократії в Європі та цілому світі. Перемога України відповідає спільним інтересам країн-партнерів. І спільно з партнерами ми повинні досягти її, скільки б часу на це не знадобилося. Бо тільки в цілісній і вільній Європі, де панує мир — наше майбутнє.
