Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Боєць 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського Антон із позивним «Шкет» уже рік тримає оборону на найгарячіших напрямках Донбасу. За словами побратимів, він — справжній відчайдух, завжди готовий узятися за найскладніше і найнебезпечніше завдання.
Про історію цього відчайдушного та досвідченого воїна розповіли на сторінці 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського.
Нині Антон проходить лікування у шпиталі — спочатку через тяжку контузію, а нещодавно отримав ще одне поранення. Після важких ротацій він вийшов на позицію, аби підмінити побратимів, і наступив на ворожий вибуховий пристрій.
Однак навіть це не похитнуло його бойового духу.
«Страшно чи не страшно — але якщо хочеш залишитися живим, треба битися», — згадує боєць свій перший бій.
— «Я взяв себе в руки і почав стріляти. Тоді мені також довелося витягати поранених побратимів. А вже після другого, третього штурму стало простіше: їдеш на завдання — і викидаєш з голови всі думки. Просто дієш, згадуючи, чого вчили інструктори. І завжди — з холодною головою. Бо в бою саме здоровий глузд — радник набагато кращий за емоції».
За цей рік «Шкет» бачив різних противників — від мобілізованих росіян до зеків, якутів і навіть корейців. Найважчою ділянкою для нього стала позиція у напівзруйнованій митниці — під постійними штурмами.
«Це було справжнє пекло», — згадує боєць.
— «Нас штурмували по два рази на день. І так — 17 діб без перепочинку. На нас кинули підрозділ колишніх в’язнів. Коли ми подивилися документи, стало ясно — це зеки, яких завербували в Бутирській тюрмі. Видали їм найдешевші броніки, у командира навіть каски не було. Командування відправило їх просто на смерть».
Зустрічалися й інші національності — і в кожного противника, за словами «Шкета», свої особливості:
«Якути трохи впертіші, але так само лізуть, не думаючи. А от корейці — молоді, витривалі й справді непогано підготовлені. Але й їх можна, і треба знищувати. Бо або ми — або вони. Третього не дано».
Попри поранення, Антон не втрачає мотивації.
«Я завжди готовий повертатися, щойно стане можливо. Брати приклад треба не з тих, хто говорить, а з тих, хто робить. Навіть коли страшно».
Як повідомляла АрміяInform, бійці роти вогневої підтримки 39-ї ОБрБО провели унікальну та надзвичайно ризиковану операцію: вони розібрали на частини, пронесли кілька кілометрів на собі та зібрали на території росії мобільний автоматичний гранатомет УАГ-40 для підтримки штурмових дій української піхоти.
