У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Двадцять років в одній бригаді та 11 років на війні. Таким є життєвий та бойовий шлях головного сержанту батальйону 30 окремої механізованої бригади ім. Князя Костянтина Острозького штаб-сержанта Леоніда з позивним «Арієць».
Історію штаб-сержанта розповідає АрміяInform.
Службу в ЗСУ Леонід розпочав ще у 2004 році. Тоді пройшов строкову, а після її завершення вирішив залишитися у війську та підписав контракт. Потрапив в 30 окрему механізовану бригаду в якій служить й донині. Каже, що обрав для себе службу саме по сержантській лінії:
«Мені подобається працювати безпосередньо з людьми. В офіцерів більше паперової роботи, а сержанти працюють здебільшого з особовим складом»
Леонід пройшов шлях від командира відділення до головного сержанту батальйону. Більша частина його служби проходила безпосередньо під час війни.
«Сказали, що їдемо на навчання, а приїхали під Крим»
Війна з росією для Леоніда почалася ще у 2014 році, коли окупанти захопили військові частини та адміністративні будівлі в Криму. Тоді підрозділ відправили на адмінмежу з півостровом, аби росіяни не змогли зайти на материкову частину України.
«Нам взагалі казали, що будуть навчання. Спочатку ми були на Рівненщині, а потім мали їхати на Широкий Лан. Але приїхали зовсім в інше місце. Я одним з перших дізнався куди ми їдемо. Я тоді був помічником начальника варти і їхав в голові поїзда. І нам сказали: «Хлопці, ви під Крим їдете», — розповідає Леонід.
Там здебільшого були чергування на блокпостах та перекидання підрозділу з місця на місце. Спочатку все виглядало, як миротворча місія, в яких Леонід брав участь двічі. Але досить швидко все змінилося. Ситуація загострилася на сході України й підрозділ перекинули в Донецьку область. Зокрема, Леонід брав участь в славнозвісному рейді (операції ЗСУ влітку 2015 року, завдяки якій українським військам вдалося взяти під контроль майже 250 кілометрів російсько-українського кордону).
«Там були перші обстріли, перші втрати. Перший обстріл був градами. І ніхто не знав, що робити, куди бігти. Всі питали, що робити у мене. Бо я ж сержант. Так, я сержант, але так само вперше був під обстрілом. Це один з моментів, які дуже сильно запам’яталися», — згадує Леонід.
«Все відділення вийшло з оточення до Савур-Могили. Навіть машину вдалося зберегти»
Перші потужні бойові дії для підрозділу Леоніда почалися в районі населеного пункту Степанівка. Згодом там же він та його бійці опинилися в оточенні.
«Батальйон почав рух в бік Рубіжного, аби деблокувати кілька наших бригад, які опинилися в оточенні. А ми коли виїжджали, то поламалася наша БПМ. І нам дали команду повернутися в населений пункт і відремонтувати машину. І потім продовжити рух з іншим батальйоном. В один з днів ми прокинулися і зрозуміли, що в населеному пункті вже нікого немає. Всі ще вночі планово вийшли. Моє відділення тримало оборону на початку села на в’їзді з Маринівки (село в Донецькій області поблизу якого знаходиться контрольно-пропускний пункт на кордоні з рф). Був дуже потужний мінометний обстріл. І ми вирішили самотужки виходити. Нам пощастило. Все відділення вийшло на машині до Савур-Могили, яка на той момент переходила з рук в руки. Ми тоді навіть не знали під чиїм вона контролем», — розповідає Леонід.
«Перший час не вірилося, що почалася масштабна війна»
Широкомасштабне вторгнення Леонід зустрів вже на посаді головного сержанта роти. Тоді підрозділ перебував у Троїцькому Луганської області. Говорить, що перший час взагалі не вірилося, що почалася велика війна:
«У нас там цього не відчувалося спочатку. Читали новини про Київ та інші міста. Але на нашій ділянці якихось кардинальних змін не було. Так, були обстріли. Але якихось масштабних атак не було».
«В одній атаці було 5 танків. Один навіть заїхав на наш ВОП»
Згодом підрозділ перекинули на Харківщину. Там вони замінили бійців 92 бригади на напрямку, де тривали інтенсивні бої. Окупанти постійно атакували за допомогою танків. За день могло бути до 5 танкових атак.
«В одній атаці було 5 танків. Один навіть на наш ВОП (взводний опорний пункт) заїхав. Виходжу по рації на головного сержанта взводу. Кажу йому, що до них там танк їде. А він відповідає, що вже бачить. Бо танк вже на ВОПі. Тоді ще момент веселий був з командиром взводу. Він робив перекат у фланг. І передає по рації: „Давно вже хотів вбити цього довбаного бурята“. Ми знали, що там танкісти буряти», — згадує Леонід.
Також підрозділ мав брати участь у Харківській наступальній операції, але в останній момент його перекинули на інший напрямок.
Протистояння «вагнеру»
Під час недовго виведення на відновлення на початку 2023 року підрозділ готувався до штурмових дій, згадує Леонід. Але на той момент дуже активними були бої за Бахмут. Тож підрозділ відправився на цей напрямок, де став в оборону.
«Тоді ми так добряче накосили „вагнерів“. Хоча з ними було дуже складно. Їм кажуть йти, вони йдуть. Їх так мотивували — або смерть на полі бою героєм, або в тилу з ганьбою. І так вони й атакували. Одна хвиля, потім друга, потім третя. І так одна за одною по трупах своїх попередників. Це була виснажлива для нас тактика. На позиціях і боєкомплект закінчувався, і люди втомлювалися сильно. Бо постійно вести бій дуже важко», — згадує Леонід.
«Роль у піхотинців дуже важлива, хоч і дуже важка»
Наразі батальйон, в якому служить Леонід, продовжує виконувати бойові завдання на цьому напрямку. Практично на тому ж місці, де у 2023 році зупиняли хвилі «вагнерівських» атак. Зараз противник так само періодично робить спроби атакувати українські позиції, але оборонцям вдається відбивати ці атаки. За словами Леоніда, найскладнішу роботу виконує піхотинець. І реалії сучасної війни роблять його роботу ще важчою:
«Його постійно хочуть вбити. Позиції дуже складно тримати, адже їх постійно розбирають дрони. А твоя задача — сидіти й чекати поки до тебе буде якесь висування. Вести спостереження теж дуже важко. Тому це лягає на дрони. Твоя задача — виживати. Але роль піхоти дуже важлива. Поки немає на якійсь ділянці піхотинця, ця ділянка не є нашою».
В таких умовах дуже важливою є роль сержантів, говорить Леонід:
«Сержант — це лідер. І на полі бою, і в тилу. Він має бути батьком свого відділення. Його повинні поважати. А він власним прикладом має показувати, що робити. На жаль, досить часто вони вибувають. А знаходити їм заміну дуже важко».
Задача ж головного сержанта батальйону — займатися підготовкою сержантів у взводах та ротах. За словами Леоніда, він їхній радник, який завжди готовий ділитися своїм досвідом.
