Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Ростислав з позивним «Кірік» наразі є оператором дронів в батальйоні безпілотних систем 155 окремої механізованої бригади ім. Анни Київської.
Працює здебільшого «скидами» по ворожій піхоті. І як кажуть у підрозділі, є одним з найбільш результативних пілотів.
«Мінуснули 3 ворожих піхотинці за 2 вильоти»
В зоні відповідальності бригади практично весь час відбуваються штурми, тому працювати завжди є по кому, говорить «Кірік». В першу чергу це штурмові групи противника:
«Був момент, коли ми зробили мінус 3 ворожих піхотинці за 2 вильоти. Вони штурмували будинок, де були затиснуті наші бійці. Я спочатку скинув 2 ВОГа на двох штурмовиків, потім полетів на перезарядку. Коли повернувся, там ще один біля них стояв. Ну я і його туди ж. Таким чином вдалося врятувати нашу піхоту».
В батальйоні безпілотних систем «Кірік» служить з грудня 2024 року. А загалом у війську вже понад 10 років. Ще о вісімнадцятирічному віці підписав контракт. Пройшов АТО\ООС. А широкомасштабне вторгнення зустрів в 10 окремій гірсько-штурмовій бригаді. Спочатку служив в мінометному підрозділі, а потім перейшов в штурмовики:
«В мінометці я працював з тими мінами, балістику стрільби яких я знав. А потім пішли такі, що я не знав. Тому вирішив перевестися. Сказав: «краще давайте мені „Покємон“ (кулемет Калашнікова — ред.) та я піду з пациками посадки забирати».
Так він потрапив в гірсько-штурмову роту 108 батальйону, де займався штурмами та зачистками. Пройшов Київщину, а потім підрозділ перекинули на Схід в район Попасної. Поблизу населеного пункту Врубівка отримав важке поранення руки та ніг.
«Потім було півтора року лікування. Довелося довго відновлювати руку. Після цього повернувся в бригаду, а там сказали, що мене переводять. Я казав, що хочу повернутися до пацанів, але все одно перевели в тиловий підрозділ. Там мені було нудно. Я ж з 2014 року в цьому. І майже весь час був у бойових діях», — згадує Ростислав.
«СЗЧ було таким етапом, аби потрапити в бойову частину»
Майже рік він прослужив в окремому зенітно-кулеметному батальйоні. Розповідає, що хотів перевестися, але з третьою групою інвалідності його нікуди не брали. Тому вирішив спробувати інший варіант.
«Я пішов в СЗЧ на 8 днів. Спеціально, аби перевестися в бойовий підрозділ. Приїхав, зустрівся з офіцерами й ми пішли у ВСП. Там мені дали припис та відвезли на полігон в батальйон резерву. Вони знали мою ситуацію, що я хочу в бойовий підрозділ. Там я пробув кілька місяців», — розповідає «Кірік».
Згодом було підписано наказ про його переведення в 155 бригаду. Вже тут для нього все почалося з чистого аркуша. Каже, що спочатку планував піти в артилерійський підрозділ. Але також хотів себе спробувати у безпілотних системах.
«Колись я трохи літав на „мавіку“. Хоч тоді ще не було виносних антен і багато чого іншого. Мені сказали, що можна поспілкуватися з командиром батальйону безпілотних систем. І так я опинився тут», — згадує «Кірік».
Працювати з безпілотниками Ростиславу подобається. Але говорить, що готовий до будь-яких задач:
«Я звик до цього всього. Коли десь вдома, то не вистачає цього. Хочеться увірватися в якийсь „двіж“. Якби от зараз сказали піти на якусь зачистку чи когось витягнути, то я пішов би».
«Хочу зробити 666 уражень, а потім можна думати й про звільнення»
Наразі в «Кіріка» є ціль — зробити 666 уражень противника, а потім можна буде думати й про звільнення.
«Я поставив собі таку ціль аби дійти до неї та відпустити це все. Бо я з 18 років воюю. У мене крім спогадів про армію нічого немає».
На момент запису інтерв’ю Ростислав вже мав 157 підтверджених уражень. Все це було зроблено за час перебування в батальйоні безпілотних систем. Все, що було до цього, він вирішив не рахувати.
