Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Олександр, позивний «Татарин», військовослужбовець 113 окремої бригади територіальної оборони народився, вже понад три роки боронить Україну.
Історію військовослужбовця розповіли в ОТУ «Харків».
Олександр все життя прожив у Богодухові на Харківщині, тут у нього родина — дружина і троє дітей. Працював у місцевому ЖКГ, а згодом — на молокозаводі. Жив як усі, аж поки 24 лютого 2022 року вранці не увімкнув телевізор.
«Я просто не повірив очам. Не міг у це вкласти голові. Але коли побачив вибухи, зрозумів — почалось. І одразу пішов у військкомат. Та там уже був замок на дверях», — згадує він.
«Татарин» не хотів сидіти в підвалі поруч із дітьми. Він розумів: тінь війни вже простяглась над його домом, і чекати — не варіант. 26 лютого пішов знову шукати можливість потрапити до війська. Добровольців з Богодухова доставили до Харкова автобусами — і вже там він отримав зброю.
«Я — Плотва»: український боєць гукав своїх, а відгукнувся окупант із сусіднього окопу
Почались бої за Харків і область. Усе опановували на практиці, з боями. Потім на фронт пішов його син, а слідом — і дружина з донькою.
Одні з найгарячіших боїв були на Луганщині. Підрозділ Олександра тримав оборону проти штурмів російських спецпідрозділів «Барс».
«Ми рахували вбитих по однакових рюкзаках. Іронія в тому, що з кожним штурмом вони приносили нам боєкомплект і навіть цигарки — хоч і паршиві», — жартує «Татарин».
Згодом він перейшов у медевак — евакуював поранених з-під обстрілів. Їздив ривками, змінюючи швидкість, щоб збити ворога з прицілу. Саме така манера водіння одного разу врятувала екіпаж: СПГ влучив просто перед машиною.
Коли скінчились набої, в хід пішов «Стечкін»: наш боєць відбивався від російських морпіхів з пістолета
Одного разу довелось виносити з-під вогню власного сина — тяжко пораненого. А згодом і самому отримати поранення, коли міна впала прямо в окоп.
«Для мене Перемога — це коли всі наші повернуться додому. Живі. Коли буде мир — справжній, на наших умовах», — підкреслює Олександр.
