Сьогодні — він командир 431-й окремого батальйону безпілотних систем: зграї, яка воює за принципом «не числом, а інтелектом». АрміяInform він розповів про те, як народжується культура, в якій ніхто…
Російська пропаганда знову в ударі. Цього разу вирішили запустити в обіг історію про буцімто «втечу» українського генерал-майора Едуарда Москальова до Франції. За їхньою версією, він сидить собі в елітному ресторані Bocca Mar у Ніцці, дегустує французькі вина й забув, що в Україні війна. Як завжди — і дешево, і з пафосом. І, звісно, з підписом: «маємо докази». Щоправда, доказами виявилися фотоколажі рівня «Paint для чайників» і фантазії, гідні шкільного КВК.
Замість доказів — фліп і копі-паст
У новому фейковому «розслідуванні» показують світлину, де нібито генерал Москальов сидить у ресторані на Лазурному березі. Але ось прикрість: кадр — не новий, обличчя — підставне, ракурс — дзеркально перевернутий, а тло —зі старого каталогу Google Maps. І навіть із цим усім — якось незграбно. Вочевидь, їхній «аналітик» був настільки натхненний, що переплутав, де право, а де ліво, і вирішив, що український генерал насправді — це тінь із французької гавані.
Можна було б ще повірити, якби він сидів із Жераром Депардьє за одним столом. Але ні — навіть цього не додумались.
Навіщо це росії
Все просто і примітивно. Їхня мета:
- Посіяти недовіру до українського командування.
- Створити ілюзію, що наші воїни «втікають».
- Відволікти свою аудиторію від реальності, зокрема від могил їхніх же мобіків.
Російські фейки працюють як мантра: «повтори сто разів — і, може, хтось повірить». Але з кожним новим вкидом ця «мантра» звучить дедалі фальшивіше.
Хто такий генерал Москальов
Якщо раптом хтось із читачів і справді повірив у вигадану «втечу», нагадаю: генерал-майор Едуард Москальов — один із тих, хто з перших днів війни тримає лінію оборони. Його професіоналізм, принциповість і витримка — це якраз те, що дратує ворога найбільше. А отже, й робить його мішенню для інформаційної атаки.
І якщо він десь і перебуває, то точно не в ресторані на узбережжі. Його фронт — там, де важко, де боляче, де потрібні рішення, а не устриці.
Війна триває і в головах
Фейки — це також снаряди. Тільки вони б’ють не по бліндажах, а по вірі, по мотивації, по довірі. Їх не чути, але від них буває не менш боляче. Тому кожен такий вкид — це ще один привід тримати інформаційну зброю напоготові.
І якщо хтось і втік, то точно не український генерал, а совість у тих, хто цю нісенітницю вигадує.
Висновок, який завжди не на користь пропаганди:
- Генерал нікуди не тікав.
- Фото — фейк.
- роспропаганда — смішна, але все ще небезпечна.
- Україна — тримається, бо тут справжні, не картонні.
