У 2002-му — в Берліні. У 2003-му — в Барселоні. У 2004-му — в Афінах. У 2008-му — в Пекіні. У 2012-му — в Лондоні. Його суперники — найсильніші плавці планети. Його арена — олімпійські басейни й відкриті…
Головний сержант роти 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади на позивний «Малиш» — це досвідчений воїн, загартований у боях за Соледар, Запоріжжя та Мар’їнку.
Про свій бойовий шлях десантник розповів у відео, опублікованому на сторінці бригади.
Позивний «Малиш» він отримав у навчальному центрі, бо був наймолодшим у підрозділі. «Хлопці сказали: „Малиш“, бо всім було по 40, по 43, а мені одному — 21», — згадує він.
Рішення повернутися в Україну було миттєвим. «Не міг осторонь дивитися, як тут мої побратими помирають», — пояснює боєць. У військкоматі його спершу не хотіли брати через молодий вік, але він наполіг, запевнивши, що вміє поводитися зі зброєю, і потрапив до Десантно-штурмових військ.
Перший бойовий досвід здобув у морозному Соледарі на посаді номера розрахунку гранатомета. «Було складно, тому що були сильні морози. І щоб викопати собі якогось там окопчика або траншейку — це було дуже важко. Та й майже ми всі нові були, не розуміли, де ми і що до чого», — розповідає десантник. Проте, за його словами, старші побратими завжди підтримували, не зважаючи на вік.
Далі були виснажливі штурмові операції на Запоріжжі. «Тяжко було… що все заміновано. Тільки однією стежкою потрібно було рухатись. Транспорт так особливо не заїжджав. Все своїми силами заносили, виносили. Так само і поранених», — пригадує «Малиш». Під час боїв біля Мар’їнки він отримав поранення ноги від ворожого скиду, але з позиції тоді вийшли всі, хоч і поранені.
Після повернення його, попри молодий вік, призначили командиром відділення, а згодом — головним сержантом роти. «Хлопці всі старші були… але ніхто нічого мені не казав. Навпаки, була підтримка. Вони казали: «Так, Малиш, молодець. Давай, підказуй, як правильно зробити — будемо слухати, будемо робити», — розповідає він про довіру побратимів.
Один з найважчих епізодів для нього — вихід з оточення біля шахти «Трудівська». Його групу із семи осіб намагалися обійти з флангів, відрізавши шляхи до постачання. «Ми ухвалили рішення вийти. Коли стемніло, ми виходили через озеро. Нас наздоганяли і FPV, і скиди, але, дякувати Богу, всі тоді вийшли на сусідню позицію», — згадує головний сержант.
Він каже, що ворог на цьому напрямку діє безжально, використовуючи, ймовірно, в’язнів та наркозалежних як першу хвилю для розвідки боєм. Також боєць з болем згадує про місцевих зрадників, які здають позиції українських військових.
Попри втому та наслідки контузій, «Малиш» продовжує службу і налаштовує своїх побратимів на боротьбу. «Потрібно стояти за своє на своєму, поки не пізно. Війна — це така річ, що вона нікого не омине, і не потрібно думати, що моя хата скраю», — впевнений головний сержант.
Як повідомляла АрміяInform, воїни 46-ї окремої аеромобільної Подільської бригади ДШВ продемонстрували кадри знищення російських загарбників у полі, в укриттях, у транспортних засобах.
