Коли українські офіцери вирушали до Місії ООН зі спостереження в Грузії наприкінці 1990-х років, вони навряд чи могли уявити, що…
«Машина, як і людина, втомлюється. І коли техніка починає здавати — вона попереджає. Якщо чуєш — лагодиш. Якщо ні — пізно», — так описує свою філософію молодший сержант на псевдо «Шериф». Він — технік батареї САУ на Запорізькому напрямку, і його головне завдання — зробити так, щоб кожна самохідна артилерійська установка не лише влучно била ворога, але й поверталася з бойового завдання.
Про особливості роботи «лікарів для залізних коней» розповіли на сторінці 17-ї Полтавської бригади Національної гвардії України «Рейд».
«Шериф» пояснює, що його робота — це не лише ремонт, а й постійний контроль за станом техніки, адже від цього залежить успіх виконання бойових завдань та життя побратимів. З новими машинами, що «із заводу, на гарантії», буває простіше, хоча «багато вузлів опломбовано — не можна лізти». «Але якщо проблема по ходовій, двигуну — беремося самі. Бо поки машина поїде на завод і повернеться, може бути вже пізно», — каже він.
Окреме випробування — техніка з консервації. Такі машини, хоч і створені для активних бойових дій («швидкі, маневрові, з великим запасом міцності»), з часом все одно виявляють «нюанси, пов’язані з віком». Тому вчасне технічне обслуговування — запорука їхньої надійності.
А працювати САУ доводиться в надзвичайно інтенсивному режимі. «Бувало, що по 14 днів не могли навіть на дві години зупинити машину, бо весь час або готуються до бойової роботи, або вражають противника», — згадує «Шериф». Загалом, САУ можуть працювати й по 90 днів без виїзду з позицій, а розрахунки гармат майже не сплять.
Найстрашніше, за його словами, — це коли починається ворожа контрбатарейна робота. «Ти стріляєш, а вони — по твоєму квадрату. У нас був випадок: приліт за сім метрів. Просто навмання. Попадуть чи ні. І з кожним днем усе менше хочеться вилазити з броньованої машини. Бо це не комп’ютерна гра. Там можна зберегтись. Тут — ні», — ділиться він.
Коли ворог починає бити по українській піхоті, артилерія має одне завдання — «робота на заборону дій», тобто стріляти по квадрату, де знаходиться ворог, аби змусити його гармати замовкнути. «Інколи розумієш — потрапив влучно. Бо у відповідь починають сипати інтенсивніше, агресивно. А ти не можеш зупинитися. Бо за тобою — наші хлопці. І техніка має витримати. Зобов’язана витримати. Інакше — піхота буде в пеклі», — наголошує «Шериф».
Він пройшов шлях від мінометів до важкої артилерії і знає, як «поводиться» ствол після тисячі пострілів. Головне, каже він, вміти «слухати машину, як живу істоту». «Перемагають ті, хто відчуває момент до, а не після,» — підсумовує технік.
Як повідомляла АрміяInform, окупанти вдалися до нових хитрощів для маскування запусків своїх безпілотників, облаштовуючи стартові позиції в отворах дахів цивільних будинків. Проте такі «інновації» не рятують їх від пильного ока українських розвідників та влучних ударів FPV-дронів.
