Фельдшер за освітою, який до широкомасштабного вторгнення рф працював у Кривому Розі на шахті. Йому 34 роки, за плечима вже…
«Треба діяти!» — саме таке рішення ухвалили начальник радіорелейної станції з позивним «Major» та головний сержант батальйону «Барс», коли серед зачищених околиць села Багатир на Донеччині почули крик пораненого. Не чекаючи саперів, вони рушили просто через заміновану ділянку, подолали дві лінії колючого дроту — й урятували бійця суміжної бригади, який кілька годин лежав нерухомо поруч із тілом загиблого побратима.
Про вчинок «Majorа» та «Барса» розповіли у 33-й окремій механізованій бригаді ЗСУ.
До війни «Major» працював у сфері охорони. У січні 2023-го він підписав контракт і вступив до лав ЗСУ, а новий для себе військовий фах зв’язківця здобув у навчальному центрі ЗСУ.
«Це було справді цікаво. Нам пощастило з викладачами — дали всі необхідні знання й навички. Хто хотів навчитися й слухав — той навчився», — згадує «Major».
У травні 2023-го він розпочав службу у складі 33-ї бригади. Вже в червні — контрнаступ на Запоріжжі, район Малої Токмачки. Перший день у бойових умовах запам’ятався обстрілом просто під час розгортання зв’язку:
«Тільки-но ми налаштували „Старлінк“ — по нас почали гатити міномети. „120-ті“ падали дуже близько… Дві — просто на подвір’я. Уламки свистіли поруч, але ти розумієш: мусиш тримати зв’язок, незважаючи ні на що».
Найважчим періодом служби «Major» називає останні півтора місяця в Багатирі — постійні «Гради», КАБи, атаки FPV-дронів і піхотні штурми ворога.
Саме тут він і «Барс» здійснили те, що побратими назвали подвигом. Під час перевірки позицій на краю села почули крик про допомогу.
«Ми підійшли ближче — і між колючим дротом, у замінованій зоні, побачили двох у „пікселі“. Один — загиблий. Інший — поранений, нерухомо лежав і намагався не видавати себе, аби не стати мішенню дронів», — розповідає «Major».
Про ситуацію негайно доповіли. Викликали саперів. Але чекати було ніколи — поранений стікав кров’ю, кожна хвилина зволікання могла коштувати життя.
«Ми вирішили: ризикуємо. Пролізли через дві лінії колючого дроту. Між ними — протипіхотні міни. Треба було буквально вгадувати, куди ставити ногу», — згадує «Major». «Барс» добрався до пораненого, підняв його і передав мені над дротом. Забрали зброю, винесли бійця на позиції, там надали першу допомогу».
Згодом з’ясували: поранений боєць — із сусідньої бригади, яка потім евакуювала його з передової.
«Major» не вважає свої дії чимось надзвичайним:
«Врятувати побратима — це норма. Так має бути. Так має чинити кожен».
Щоденна робота, каже він, наближає перемогу — таку, яку кожен уявляє по-своєму. Його визначення просте, але сильне:
«Перемога для мене — це коли більше не гинуть люди. Ні від ракет у тилу, ні від боїв на фронті».
Як повідомляла АрміяInform, «Якщо не боїшся — значить, тобі просто прилетить», — каже Ігор на псевдо «Біл» — боєць із величезним бойовим досвідом, який пройшов шлях від штурмовика у десантно-штурмовій бригаді до піхотинця на найгарячіших ділянках фронту. За його плечима — вивід групи з п’ятиденного оточення, прямі влучання в окоп, що призвели до завалів, і втрати побратимів. Його історія — про незламність, відповідальність і братерство, яке не зникає під вогнем.
