Про одну з моделей повітряних суден, що були перетворені на брухт на ворожих летовищах у перший день нинішнього літа, — літак далекого радіолокаційного виявлення та управління А-50,…
Про надважкі бої з росіянами на передовій, як українські піхотинці рятуються від скидів отруйного газу, а також про важливість мінних полів журналістам АрміяInform розповів піхотинець 157-ї окремої механізованої бригади ЗСУ Дмитро з позивним «Москіт».
«На передовій не буває дрібниць, там виживаєш завдяки побратимам та мудрості»
«Ситуація на фронті дуже складна. Піхотинці перебувають на передньому краї, перші бачать ворога, відкривають вогонь та беруть на себе удар.
Рашисти наступають малими штурмовими групами, по 5-6 осіб, їдуть в «сіряк», зранку або звечора, вздовж лісопосадок. Останнім часом противник активно застосовує мотоцикли. Проста тактика: швидко дістатися до якоїсь точки на місцевості та закріпитися там.
Ворог наступає добре озброєний, з БК та РЕБом. Їх прикривають з повітря дрони, перед штурмом кацапи завдають ударів з артилерії, можуть і КАБи запустити.
Що робить у цей час піхота? Ми сидимо на позиціях, у бліндажах, опорниках та спостерігаємо за всіма діями противника. Своєчасно доповідаємо. Вище командування вже приймає рішення на вогневе застосування. Навалюємо з усіх видів стрілецької зброї, використовуємо великокаліберні кулемети, б’ємо по скупченнях противника зі станкових протитанкових гранатометів. Словом, застосовуємо весь арсенал вогневої міці, яка в нас є на позиціях.
На передовій не буває дрібниць, там виживаєш завдяки побратимам та мудрості. Прикриваємо один одного, без цього ніяк. Завдання — вбити побільше окупантів та вижити, щоб далі знищувати ворога.
Розставляємо мінні загородження на шляху просування ворога
Дуже дієва річ — мінні поля та загородження. Це наш надійний союзник у стримуванні ворожої навали. Противник зазнає втрат та змушений рухатися повільніше, натомість наші піхотинці отримують додатковий час, щоб ще краще підготуватися та зустріти ворога вогнем.
Ми разом із нашими саперними підрозділами працюємо над тим, щоб ці загородження були ефективними та правильно розташованими. Враховуємо рельєф місцевості, ймовірні напрямки наступу противника. Це ціла наука — правильно встановити мінне поле чи іншу перешкоду так, щоб вона стала справжньою пасткою для ворога.
Кацапи скидають отруйний газ на позиції
Дедалі частіше фіксуються випадки застосування окупантами боєприпасів з отруйним газом.
Звісно, у нас є протигази з фільтрами. Останнім часом рашисти скидали модифікований газ. Це була така пластикова колба, всередині якої стоїть граната, а навколо цієї колби ще 6 скляних саморобних колб і в кожній якийсь газ.
Коли вперше зустрілися із цим на Покровському напрямку, на наше щастя, всі ці колби з газом не розірвались, лише три. В принципі, протигаз рятує. А ще дуже допомагає власна сеча. Якщо фільтр на протигазі вже не захищає, робимо сечові «примочки» на бафи, і «провітрюємо» приміщення. Так і воюємо. Сеча — це аміак, а аміак — це абсорбент, тобто він будь-який газ трішки «пригальмовує». Звісно, якщо є можливість, краще за все викидати з бліндажа газові гранати.
На передовій не можна палитись. Бо якщо ворог дізнається, де ти, тоді буде крити всім чим можна туди. Якось був випадок, рашисти наступали штурмовими групами з кількох напрямків. Ми вступили в бій, почали зупиняти окупантів. Ворожі дрони виявили нашу роботу. За кілька хвилин розпочалось справжнє пекло.
Нашу позицію просто завалили артснарядами та скидами з дронів. Поки до кінця не розібрали бліндаж, ми там сиділи вшістьох, вкопувались у землю, робили нору, щоб якось врятуватись, інші хлопці робили вихід з позиції.
Російські дрони жужжать у повітрі — відразу ховаємось. Адреналін зашкалював. І тут один «пі..р» підійшов до нас впритул і кинув в окоп якусь термобаричну вибухівку. Ми всі обгоріли, моя каска просто поплавилась, мені дуже пощастило, вибух від удару прийняв спиною, відкинуло вперед, добряче оглушило.
Все відбулось дуже швидко.
Я спочатку думав, що це був скид. Кацап кинув великий тубус, він почав шипіти, думаю, що знову газ. Підійшов швидко до нього, щоб його відкинути, а тут по рації кричать «до бою, до бою!».
Тоді розумію, що це «ніх..ра» не газова граната, тільки розвертаюсь і відбувається вибух, і я лечу вперед, в очах білий спалах. Про себе подумав, що це, напевно, вже рай. Потім розплющую очі, дивлюсь — вже зверху стоять два «під..и» і кидають гранату всередину.
Я розумію, що досі ще «в пеклі». Одному нашому піхотинцю осколками відірвало ногу, це був дядя Вася. Я також зазнав поранення, але витягнув його з позиції з відірваною ногою до точки евакуації, і разом з ним ми доїхали до лікарні Мечникова в Дніпро.
Цих двох рашистів наші дронарі відразу задвохсотили. Я ж цього не бачив з окопу. Підтягнув до себе підсумок з гранатами і почав закидувати гранати наверх, щоб знищити «пі..рів». Автоматом відстрілювався, але від вибуху його почало добряче клинити.
…Спершу нас перевезли в Костянтинівку, на медпункті стабілізували — його і мене. Мужик, слава Богу, залишився живий, але ногу по коліно втратив.
— Ви надали йому першу медичну допомогу в окопі?
— Так, треба було діяти негайно. Опанував стрес, взяв аптечку, поставив один турнікет відразу повище, а другий перед самою раною. Дав дяді Васі знеболювальні з водою.
Потім, коли нас в точці евакуації забирали на БМП «Бредлі», я той перший турнікет, що був встановлений вище, попустив, бо якби цього не зробив, то йому б ногу відрізали значно вище.
— Далі потрапили в Дніпро?
— Мене привезли в лікарню Мечникова. У мене ліве вухо повністю не чує, у барабанній перетинці дірка й відірваний нерв.
22 травня цього року я повинен лягати на операцію, щоби мені приєднали нерв і пролікували дірку в лівому вусі. А так я глухий на ліве вухо, якщо праве закриваю, то нічого не чую.
А ще в мене постійні дзвони, шуми, голова стискається від болю.
— Скільки часу зазвичай перебуваєте на позиціях?
— Це все по-різному буває. Зараз дуже важкий час і мало людей наразі, щоб своєчасно мінятися на позиціях. Загалом на передку можна провоювати 4 дні, а можна і 30 діб.
— Що із собою берете?
— На позиціях найголовніше — це зброя та БК, багато води й небагато провіанту. Це на перші 3–4 дні, щоб протягнути. Потім у будь-якому випадку тобі довезуть, якщо є можливість або скинуть дроном.
Здебільшого їжу, воду та БК скидують наші дронарі. Бо зараз на передову дуже важко заїхати навіть на броньованій техніці. Ворог контролює підходи.
Плюс змінний одяг, лопати, антитепловізійні плащі, батарейки до рацій, павербанки, але, звісно, побільше треба тягнути БК.
— Як рятуєтесь від ворожих скидів та дронів-камікадзе противника?
— Якщо це бліндаж, треба ховатись по норах. Перед цим якісно укріпити позицію, обставити все мішками із землею, зробити так, щоб ворожа «фпвішка» не змогла залетіти в середину та щоб осколки від скиду не потрапили туди, до хлопців.
Якщо ситуація: немає укриття, треба знайти велике дерево, так принаймні, граната зачепиться за якусь гілку. І навіть якщо вона вибухне, і розлетяться осколки, то буде якесь мінімальне ураження. Уявіть собі, коли граната розірветься біля ніг.
І ніколи в житті не можна зупинятися. Чуєш дрон — не зупиняйся, біжи, шукай якесь укриття. А якщо відкрита місцевість, то тільки відстрілюватися. На ходу відстрілюватися, бо як тільки ти зупинився, все — тебе немає, тобі під ноги скинуть боєприпас.
Дуже ефективно знищувати FPV-дрони з помпової рушниці. Ми це робили неодноразово.
