Про це свідчать численні відео, якими у соцмережах діляться самі росіяни. Сухопутний «коридор смерті» У результаті систематичних ударів українських безпілотників…
Ще з часів Катерини ІІ росія виношувала геополітичний «грецький проєкт» — знищення Османської імперії і створення «новогреції» з центром у Константинополі на чолі з представником династії Романових.
Для цього упродовж тривалого часу (у XVIII і на початку XIX ст.) вона вела постійні війни з османами. Росії вдалося відібрати у них Північне Причорномор’я, підкорити Кримське ханство, яке було васалом Османської імперії. Також росія анексувала Грузію, намагалася поширити свій вплив у залежних від Стамбулу Дунайських князівствах — Молдові та Волощині. А в перспективі передбачалося проникнути на Балкани, захопити протоки Босфор і Дарданелли. І таким чином зробити Чорне море своїм внутрішнім.
У 1812 році, напередодні війни з Наполеоном, росія змушена була терміново завершувати чергову війну з Османською імперією і підписала невигідний для себе Бухарестський мирний договір. Попри те, що москва досягла значних військових успіхів, через французьку загрозу їй довелося задовольнятися порівняно невеликими територіальними здобутками.
Після зречення престолу Наполеоном І в 1814 році, росія почала по-своєму інтерпретувати та переглядати положення Бухарестського мирного договору.
Паралельно, вона запустила процеси, які мали послабити Османську імперію зсередини. Одним із таких була організація Грецької революції. У 1814 році в нещодавно анексованому Хаджибеї, що тепер називається Одесою, греки Ніколаос Скуфас, Еммануїл Ксантос і Афанасій Цакалов створили таємне товариство «Філікі Етерія», яке мало на меті організувати збройне повстання в Греції й почати війну за незалежність.
Завдяки «грецькому проєкту» в російській імперії на високих державних посадах і в армії перебувало чимало греків, які походили із заможних, аристократичних родин, які були в захваті від ідеї створити незалежну від османів грецьку державу та щедро фінансували такі ініціативи. Наприклад, грек Іоанн Каподистрія, якого в 1827 р. обрали першим президентом Греції, з 1816 по 1822 рік був міністром іноземних справ російської імперії. А з 1808 року у російській армії служив Олександр Іпсіланті, який, в чині генерала очоливши товариство «Філікі Етерія» в 1820 році, розпочав збройну боротьбу за незалежність своєї малої батьківщини.
Послабивши суперника зсередини, росія врешті досягла своєї мети, висунувши ультиматум Блискучій Порті 17 березня 1826 року. Османські та російські делегати розпочали переговори в Аккермані. Росіяни, вимагаючи переглянути умови Бухарестського миру, значно розширили свої вимоги. Османська імперія, щоб уникнути чергової повномасштабної війни, майже всі прийняла. Таким чином, новий Аккерманський договір змінив тлумачення та пояснення Бухарестського мирного договору 1812 року та набув форми, яка повністю замінила його.
Але цей документ не зупинив жодних процесів, які були запущені росією.
Наприкінці 1827 року султан Махмуд II офіційно звинуватив російську імперію в організації повстання в Греції, проголосив Аккерманську конвенцію нечинною і закликав готуватися до джихаду проти росії.
Проте російська імперія тільки цього й чекала. В січні 1828 року вона заявила про намір ввести війська у Молдову й Волощину, а 26 квітня 1828 року оголосила Османській імперії чергову війну, в результаті якої домоглася незалежності Греції та окупувала Дунайські князівства, конфіскувавши їхні скарбниці і нав’язавши свій «органічний регламент» — основний закон, по якому вони мали відтоді існувати. Окрім того, були проведені жорстокі репресії, з князівств вигнали всю антиросійську опозицію, призначили свою владу…
Підписаний за результатами цієї війни Адріанопольський мирний договір (до якого росія вже через кілька років після підписання вимагала вносити зміни) об’єктивно допоміг визволенню балканських народів від османського панування, ставши черговою пасткою для Блискучої Порти. Але ці народи досі мають значні проросійські настрої і дуже легко ведуться на пропаганду країни Z.
