Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
За півтора року пройти шлях від новобранця-заряджальника до старшого офіцера артилерійської батареї, досконало опанувати всю наявну в дивізіоні артилерію та філігранно знищити штаб кадирівців у Сіверськодонецьку, застосувавши нестандартну «мортирну» стрільбу — це історія молодого, але вже досвідченого офіцера Національної гвардії України на псевдо «Антибіотик». Його досвід є яскравим прикладом швидкого професійного зростання та ефективності нового покоління українських командирів.
Історію бійця оприлюднили на сторінці 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» Національної гвардії України.
«Антибіотик» прийшов до військкомату на другий день повномасштабного російського вторгнення, прагнучи долучитися до Сил оборони.
«Тоді мені відмовили, бо було дуже багато охочих», — згадує він. — «Трохи почекавши, ми з братом та ще одним другом звернулися напряму до бригади „Рубіж“, де були знайомі. Так і почалася моя служба.»
Потрапивши до артилерійського підрозділу, де більшість бійців вже мали значний бойовий досвід, йому, як новачкові, довелося «розбиратися з нуля». Проте бажання досконало опанувати артилерійську справу, щоб «у стресовій ситуації не розгубитися», дозволило йому пройти шлях від заряджальника до старшого офіцера батареї всього за півтора року.
За час служби «Антибіотик» вів вогонь з усієї номенклатури гармат, наявних в артилерійському дивізіоні бригади «Рубіж», і може з легкістю дати їм характеристику. Радянські Д-20 та Д-30 він цінує за надійність, італійську 105-мм OTO Melara — за легкість та точність, американську M-777 — за дальність, а стара 130-мм М-46, за його словами, також «гарно себе показувала». «Кожна гармата має свою специфіку, і кожна може виконувати певні задачі, головне — знати свою справу», — підкреслює офіцер.
Його бойовий шлях проліг через Київську кампанію, потім — Донецький напрямок, де він прикривав піхоту у надскладних боях за Рубіжне, Сіверськодонецьк та Лисичанськ.
Серед найяскравіших бойових епізодів, що свідчать про майстерність «Антибіотика» та його підрозділу, — знищення значущих ворожих цілей.
«Якщо згадувати знищення — якось спалили батарею Д-20, які просто стали в лінію. Вразили три гради, яких поставили майже впритул один до одного. В Сіверськодонецьку вдалося спалити штаб кадирівців. Для цього стріляли „мортирною“ стрільбою, по навісній траєкторії», — розповідає артилерист.
Він з гордістю відзначає ефективність роботи свого підрозділу: «Чи гарно ми працюємо? Можна подивитись на відео знищень, та статистику втрачених нами гармат. У нас знищених гармат можна на пальцях порахувати. Ми бережемо техніку, на якій ми працюємо, ми бережемо особовий склад, який працює, і ми намагаємося виконувати свою роботу якісно, чітко, і дуже швидко адаптуємося до умов війни.»
Одного разу, під час контрбатарейного вогню противника, у лісосмузі, де перебував розрахунок «Антибіотика», розпочалася пожежа. Коли вогонь перекинувся на верхівки дерев, створюючи загрозу для життя та техніки, офіцер прийняв вчасне рішення про передислокацію. «Ми забрали все важливе, позакопували снаряди, вони не здетонували. Ніхто не надихався димом, гармата ціла — а що ще треба для щастя», — згадує він з посмішкою.
Для тих, хто ще роздумує, чи варто долучатися до лав Сил оборони, «Антибіотик» має прості, але переконливі слова:
«Не такий страшний вовк, як його малюють. В основному, люди бояться невідомості, бояться невизначеності, що їх кинуть напризволяще. В Бригаді „Рубіж“ вас навчать всього, що знають, я це кажу зі свого досвіду. Тут ви зможете розвиватися в тих напрямках, якими займаються у Бригаді — а їх більш ніж достатньо. Головне — прийняти це рішення всередині себе, що ти тут потрібен. З усім іншим ми допоможемо.»
Як повідомляла АрміяInform, двічі граната падала поруч і не розривалася, одна з них — прямо на груди. Ворожий маячок для артилерії, скинутий на нього, теж не спрацював. Пройшовши крізь пекло під щільним вогнем дронів та артилерії, бувши пораненим, аргентинський доброволець Маркус не лише вижив сам, але й допоміг пораненому побратиму та зміг дістатися до своїх. Його історія — це неймовірне свідчення стійкості, вдачі та незламної волі до життя.
