Доброволець 57-ї бригади Олександр Роменський — один із тих, хто пройшов фронт, поранення, реабілітацію і нині шукає рівновагу між болем,…
Для нього війна триває вже майже десять років, і за цей час вона кардинально змінилася. Якщо раніше артилерія могла відносно спокійно працювати, то тепер кожен постріл з РСЗВ «Град» перетворює позицію на мішень для ворожих дронів, а робота розрахунку нагадує складну шахову партію з постійними маневрами та пошуком укриття. Про це та про пригоди своєї бойової машини-«дракона» і пам’ять про загиблого побратима розповів головний сержант реактивної батареї Національної гвардії України на псевдо «Барк».
Історію бійця оприлюднили на сторінці 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» НГУ.
«Барк», родом із Сум, долучився до них ще наприкінці 2016 року, коли бригада тільки створювалася. До армії він встиг попрацювати і на виробництві ковбаси, і токарем, і на рибній базі, яку пізніше розбомбили росіяни.
Він згадує перші дні у війську: отримали установки «Град», але координації було мало. «Машини дали одразу, але ж ми [були] з цивільного життя. Хто куди має бігти, хто що має робити — „китайська грамота“. Потім пройшло злагодження екіпажів — навчилися,» — розповідає сержант.
За роки служби «Барк» на власному досвіді відчув, як технології змінили поле бою. «Два роки тому було менше загрози з неба. Тепер після кожного пострілу [за нами] летять безпілотники — „Молнії“, FPV, дрони на оптоволокні. Небо тепер постійно „брудне“,» — констатує він.
Це змушує діяти інакше — швидко, точно, постійно змінюючи позицію. «У нас як на шаховій дошці: вони роблять хід — ми дивимось, як їх обійти, як зробити маневр, щоб потім повернутися на базу», — так описує він сучасну тактику роботи реактивної артилерії. Стандартний цикл: виїзд, орієнтування, наведення, залп, швидкий маневр та маскування — тепер відбувається під пильним оком ворожих дронів.
Свою БМ-21 «Град» «Барк» називає «драконом». Але й ця грізна техніка іноді підводить. «Одного разу поверталися зі стрільб — у нас відмовили гальма й паливна система. Їхали без гальм на першій-другій швидкості. На гору ледве видерлися, переправу ледь переїхали,» — розповідає він про один із ризикованих епізодів.
Та попри всі небезпеки й труднощі, найціннішим залишаються люди поруч. «Барк» з теплотою і сумом згадує загиблого побратима Васю — людину надзвичайного спокою. «Кам’яний, мовчазний хлопець, справжній сфінкс. Щоб він бігав — ніколи в житті!»
Але одного разу Вася здивував усіх. «А тут раптом скаче, витанцьовує, кульбіти виробляє… Ми в шоці… що ж таке? Може, змія вкусила?» — з посмішкою згадує сержант. — «Виявилось — у нього в кишені потужний ліхтарик увімкнувся і пропалив усе: і штани, і кітель, і „модні труси“. Кумедна історія була…»
Посмішка зникає, коли він додає: «Але Вася потім загинув під Харковом…»
Головний сержант «Барк» — людина небагатослівна щодо війни. Він каже, що просто робить свою роботу: нищить окупантів зі свого «дракона», ремонтує його, коли це потрібно, і береже пам’ять про тих, хто віддав своє життя. Його історія — це приклад тихої мужності, досвіду та стійкості українських артилеристів, які щодня грають у складну й небезпечну «шахову партію» сучасної війни.
Як повідомляла АрміяInform, сержанта з матеріального забезпечення на псевдо «Славутич» врятував життя побратиму, який підірвався на гранаті: надав необхідну домедичну допомогу та доправив пораненого до стабілізаційного пункту.
