Сьогодні виповнюється два роки від початку Курської операції — безпрецедентної за задумом і виконанням кампанії, яка перенесла бойові дії на територію держави-агресора. Цей крок…
Він прийшов до військкомату в перший день повномасштабного вторгнення, не бажаючи «сидіти по підвалах», і пройшов шлях від добровольця до командира зенітно-ракетно-артилерійського взводу. Боєць із позивним «Крим» переконаний: перемога потребує ясної мети, незламної волі та командирської людяності, яка тримає бійців навіть у найважчі моменти.
Історію воїна оприлюднила 241 окрема бригада Сил територіальної оборони ЗСУ.
Його війна почалась 24 лютого 2022 року — з перших ранкових вибухів. Усе стало очевидним: це не паніка, а справжнє вторгнення. Разом із товаришем він одразу вирушив до військкомату.
Спочатку, як і багато хто, вірив, що війна буде короткою. Але перший бойовий досвід на сході країни змінив це сприйняття: стало зрозуміло — війна надовго, і треба не просто вижити, а рости й брати на себе відповідальність. Маючи досвід організаційної роботи у цивільному житті, «Крим» за підтримки побратимів вирішив стати командиром.
Нині командуючи взводом, він ставить на перше місце добробут і моральний стан своїх бійців. «Я сам був солдатом і знаю, через що вони проходять. Командир має не лише керувати, а й чути, бачити, підтримувати», — ділиться він.
Тому «Крим» особисто привозить на позиції «смаколики», допомагає з лікуванням, розв’язує побутові питання. Це людяне ставлення стало головною причиною, чому він залишився саме у цьому батальйоні.
Командир відзначає: війна змінюється. Якщо на початку все трималося на артилерії, то зараз — це війна дронів з артилерійською підтримкою. Щоденні виклики — технічні збої, генератори, РЕБи. «Без РЕБів машина не може виїхати — надто ризиковано», — каже він.
Але найскладніше — нестача особового складу. «Хлопці стоять по 20–30 днів, а мають лише кілька днів на відпочинок. Це важко. Вони тримаються, але виснаження дається взнаки».
Найважливішим елементом підготовки бійців «Крим» вважає тактичну медицину. «Бо в цій війні головне — вижити. Кожен має вміти надати допомогу, щоб урятувати побратима — і знати, що в разі потреби тебе також врятують. Це базові навички».
Найпотужніша мотивація — це ті, хто чекає вдома. «Нас тримає розуміння, заради чого ми тут. Це наші діти, наші рідні, наші друзі. Ми воюємо, щоб вони жили під мирним небом. І ми маємо виконувати свою роботу гідно — бо нас чекають».
Як повідомляла АрміяInform, за час своєї служби молодший сержант 503-го окремого батальйону морської піхоти з позивним «Страж» ліквідував сотні російських окупантів, включно з командиром роти.
